Без права вибору. Перший раз у перший клас зі... Степаном Бандерою

У всіх франківських школах цього першовересня на класних дошках висіли портрети Степана Бандери. Навіть першокласники почали знайомство зі школою з споглядання суворого обличчя провідника нації. Чи то пак — її „прапора”. „Степан Бандера — прапор української нації” — так називався перший урок у школах нашого міста. Бідні шестилітні діточки...


Бандера на дошці

Паралелі напрошуються самі собою: „я Лєніна нє віділа, но я єво люблю...” Щоправда, радянська пропаганда адаптувала образ вождя до рівня кучерявого хлопчика з розумними очима й чолом високим і ясним, зважаючи на рівень сприйняття учнів початкової школи. Особистість же Бандери відтворювали переважно з допомогою художніх портретів, які мають віддалену подібність на ту людину, що нею був ідеолог українського націоналізму. Та справа навіть не в тому, як подали персону вчителі міста. Начальник управління освіти і науки Михайло Верес повідомив, що була розроблена відповідна методична література, відповідно до якої на уроці учні, зокрема перших-четвертих класів, мали пізнавати біографію Степана Бандери та головні віхи його діяльності. Не будемо називати педагога, який наголошував дітям про те, як герой гартував своє тіло: „У дитинстві Степан Бандера часто бив себе шкіряним паском до крові, прищемляв собі дверима руки. І пояснював, що він готує себе до тортур, які чекають його у подальшому житті”. Залишимо інкогніто й інших учителів молодших класів, які цілий урок читали з зошита „лекції” про Бандеру. Справа в іншому: місцеві мудрагелі вирішили, що цією темою можна завантажити голови малюків, які вперше сіли за парту. Вирішили і завантажили — з нагоди того, що обласна рада проголосила 2008-ий рік роком Степана Бандери на Івано-Франківщині.
Навіть не думайте шити нам звинувачення у непошані до пам’яті видатного політика і громадського діяча, а заразом і відсутність поваги до тяжкого хліба, який заробляють трудівники на педагогічній ниві. Бо йдеться про систему. Про те, що перший урок у першому класі, як його побачили чиновники від місцевого управління освіти, є ілюстрацією до загальної картини, наскільки теперішня система шкільної освіти а) не позбавилася кліше тоталітарної радянської; б) не враховує особливості дитячого сприйняття; в) не відповідає світовій практиці.

Навчити вчитися чи відбити бажання?

Цього року на співбесіді при зарахуванні до першого класу у франківській школі з поглибленим вивченням англійської мови дітей просили повторити не слово, як це рекомендує методика, а ціле речення. В іншій школі міста, яка претендує на елітність, випробовували дітей у знанні географії України. „Які є річки в нашій країні?” — допитувалися у шестирічного дитяти. Ну, а запитання про столицю, про свій рід, про знання літер і цифр уже вважаються закономірними.
„Недостатньо посадити дитину за парту, одягнути на неї форму і називати „учнем”, навіть за умови, що хлопчик або дівчинка вміє рахувати чи читати, — вважає Леся Вовчик-Блакитна, провідний науковий співробітник Інституту психології імені Г. Костюка Академії Педагогічних Наук України. — Науково доведений факт, що готовою до школи є дитина, яка добре оволоділа грою, навчилась гратися у сюжетно-рольові ігри, „проживати” їх емоційно, дотримуватися правил, виконувати обумовлені дії, свідомо вибудовувати лінію поведінки. Цей досвід, який дозволяє в подальшому засвоювати знання, дитина отримує на п’ятому й шостому році життя. А у наших дошкільнят силоміць відібрали один, чи не найголовніший, рік життя, коли формується особистість”.
Фактично, вибору в батьків та дітей немає. Віддаючи дітей у руки педагогів, батьки здаються на їх милість, рівень освіченості і загальної культури.

Міжнародна практика

Функціонери від освіти, відстоюючи право на експерименти над нашими дітьми, мають звичку посилатися на міжнародну практику раннього шкільного навчання. Насправді „шкільного”, як його звикли сприймати у нас, за кордоном немає. Але для того, щоби це знати, треба їздити й бачити (що робити українські педагоги-практики не мають змоги). Кілька фактів від АПН України. Форми та методи навчання дітей шести-семи років у США та країнах ЄС — у Німеччині, Франції та Швейцарії — є значною мірою м’якшим аналогом перебування їхніх українських однолітків у дитсадку. Цілий рік у першому класі тамтешні діти пишуть олівцями, витирають помилки, складають колективні колажі, лежать на килимку і співають, ходять на екскурсії до музеїв, зоопарку, у концертні зали — навчаються „граючись”. Опанування лічби й письма починається в другому-третьому класі європейської початкової школи.
Коли в Росії в 2004 році постало питання, садити за парти шестиліток чи ні, на захист фізичного і психічного здоров’я підростаючого покоління стали лікарі та психологи, освітяни і науковці. Провідні фахівці написали відкритого листа Міністру освіти Російської Федерації. Ось невелика цитата з нього: „Останні медико-психологічні дослідження свідчать про те, що переважна більшість сучасних шестирічних дітей (близько 80%) виявляється не готовою до шкільних форм навчання. Причому кількість шестирічних дітей, які не готові до систематичного навчання, останніми роками збільшилась уп’ятеро. У шестиліток у школі вдвічі частіше, ніж у дитячому садку, діагностуються невротичні реакції, порушення зору, різноманітні психосоматичні порушення (бронхіальна астма, нейродерміт, енурез, захворювання системи травлення і т. д.). Саме в них спостерігається найвищий рівень шкільної тривожності. Все це не тільки призводить до труднощів у навчанні шестирічних дітей, а й руйнує їхнє здоров’я...” Українська статистика констатує ті ж речі, каже Леся Вовчик-Блакитна, щоправда цифри наводить більш загрозливі.

Наталія КУШНІРЕНКО

До теми:
„Степан Бандера щоденно вправлявся в бігу, любив плавати, їздив на лещатах і лижах, грав у футбол, володів прийомами джиу-джитсу. Ніколи не палив і не вживав спиртного. А ще він знаходив час на улюблену гру в шахи, мав гарний голос і співав у хорі, чудово грав на фортепіано і мандоліні, а коли його прийняли до молодіжної організації „Пласт” — став барабанщиком, за що дістав жартівливе прізвисько — „Степан-барабан”.
Модель-проект уроку для 3-4 класів. З методички „Степан Бандера — прапор української нації”, яку видало управління освіти і науки ОДА спільно з Обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти.

Галицький Кореспондент