Неординарний гурт з Рівного, один з лідерів української рокабілі-сцени, у своїй творчості активно використовує український фолк, у зв’язку із чим цей жанр отримав назву «украбілі». Про те чи складно вирізнятися українським музикантам, тримати марку та де виступати україномовним гуртам поговорили із Юрієм Журавлем – українським музикантом, лідером та вокалістом гурту «OT VINTA», також художником, аніматором, актором та сценаристом.
«OT VINTA» відвідали Коломию, що на Івано-Франківщині у 775-ту річницю з Дня першої згадки про місто. Юрій Журавель зізнався, що заздрить цьому місту та його мешканцям, а також привітав українців з Днем Незалежності.
– Які враження від Західної України, зокрема від Коломиї та Івано-Франківська?
– В Коломиї ми уже вчетверте. Тут я проводив виставку своїх робіт, ми з гуртом давали майстер-клас у музеї «Писанка» на тему: «Як малювати писанку». З Коломиєю нас пов’язує багато чого, мені дуже подобається це місто. Іноді аж завидки беруть, що у рідному Рівному, де вбиті українські традиції, тільки зараз починають їх відновлювати, а тут багата історія і кожен камінець просякнутий величною історією. Приємно те, що місцеві люди це пам’ятають. Скажу більше, у коломиян потрібно вчитися жити.
– Коли завітаєте до Івано-Франківська із виступами?
– Івано-Франківськ – перше місце, де ми ризикнемо грати на касу. Для нас це дуже знаково. За стільки років україномовний шоу-бізнес, тим паче рок-бізнес, живе важко, нам складно збирати прихильників. Здебільшого люди дивляться ТБ, слухають поганючу російськомовну попсу. Знаєте чому ця війна гібридна? Та тому, що це відбувається коли ти з ворогом одночасно ведеш війну і бізнес.
– У Івано-Франківську цього року громадськими активістами було зірвано декілька концертів музикантів, котрі виступали у Росії. Як ви ставитеся до цього?
– Добре коли є громадські діячі, які щось роблять і втлумачують людям про добро і зло. В культурі творення важче працювати, аніж щось забороняти чи відсікати. Як рокер я відверто скажу, коли вам щось забороняють – це не дуже добре. Я розумію, що у час війни це варто і треба робити, тому що ми програємо інформаційну війну, якою потрібно було починати займатися ще позавчора. Робити чорні списки – це добре, але потрібно також робити і білі, підтримувати і місцевих виконавців на локальному рівні, організовувати хіт-паради та фестивалі. Через те, що такі заходи пропали свого часу на Сході, ми втратили велику аудиторію. Якби піднімали культуру молоді завчасно, робили акценти на якісній музиці, то не було б і цієї біди.
Ми не формат на ТБ і це прикро. Добре, що наші пісні співають повстанці на Майдані, або у військових батальйонах, чи дітки-пластуни. Через те, що ми не звучимо у ЗМІ ми не маємо змоги заробляти, не маємо за що записувати альбоми та знімати кліпи. Концерти на Дні Незалежності один раз у рік та й на корпоративах не хочеться зациклюватися.
– Як вдається стільки років тримати марку?
– По перше, потрібно бути чесним самим із собою. Ми граємо рок-н-рол. Відверто кажучи, ми не музиканти, ми просто живемо музикою. А якщо буде щось не чесно у нашій роботі, то це буде не життя, а фальш.
– Хто імпонує з українських музикантів?
– «Брати Гадюкіни» – одна із знакових постатей у музичному просторі України. Насправді класних музикантів у нас дуже багато. Починаючи від тих хто на сцені уже 20 з лишнім років – до молоді, яка активно звучить зі сцен України. Зараз наша музична культура вторинна. Вона на декілька кроків відстає від того, що роблять професіонали в Америці, чи Європі.
Якщо звертатися до історії, то стане зрозуміло, що на початку всіх століть були катаклізми, а коли є війни, то в країні зазвичай відбувається застій. Я впевнений, що у 50-х роках цього століття Крим і Кубань, Підляшшя та Лемківщина будуть українським. На наших теренах з’явиться новий сплеск культури заснований на українському фольклорі. Це буде вибухова суміш, яку потім будуть наслідувати всі країни.
– Чи є перспектива розвитку та росту молодим музикантам у нашій державі?
– Все залежить від вмісту, який ви закладаєте у слово «держава». Якщо це слово сприймати як: «держава – це я», тоді все буде гаразд. Людина має самостійно і твердо вирішити чи залишатися у своїй країні і розвивати тут культуру, бізнес та економіку. Якщо кожен зрозуміє, що він частинка цієї держави – вона буде розвиватися. Коли весь час чекати на когось, чекати поки ваш президент змінить цю країну – змін не буде. Якщо ти добре виконуєш свої обов’язки і знаєш права – ти стаєш європейцем.
– Розкажіть про творчі плани.
– В планах було вже давно зробити більш «жорстку» програму та відновити деякі твори, які написані декілька років назад, але тільки зараз вони чудово підходить. Пісня, яка була написана ще у нашому другому альбомі під назвою «Проти течії» зараз актуальна, тому є ідея її відновити. У нашому добірку є багато пісень, які аудиторія на стадіонах не сприйматиме, вони дуже серйозні. Нам часто кажуть після концертів, що ми справжні. Можливо у виконавчому плані ми не найкращі, але зв’язок із публікою у нас неймовірний.
– Чи пам’ятаєте ви свій перший виступ?
– Перший потужний концерт у нас був на фестивалі «Перлина сезону». Тоді все було зовсім по-іншому: нас ніхто не знав, рівень підготовки був низьким, ми були ще без досвіду. Тоді з нами на відбірковому етапі були «Океан Ельзи», «Три Девятки». Ми й не думали потрапити до фіналу. Коли ведучий нас оголосив, всі почали розвертатися, але коли ми заграли – вони повернулися, дехто навіть почав вискакувати на сцену. Тоді ми зрозуміли, що і вони і ми у захваті від того, що відбувається. Це був наш перший публічний виступ.
– Що побажаєте українцям напередодні Дня Незалежності?
– По-перше, мирного неба на землі та повної незалежності, тоді коли на нашій землі житимуть українці. Мова не тільки про корінних жителів, але і представників різних національностей, які житимуть на нашій території і почуватимуть себе громадянами нашої країни. Цю незалежність ми й досі до кінця не вибороли. У кожного по сусідству живе дід-енкаведист, котрий вбивав наших повстанців, котрі боролися за нашу з вами незалежність. Їхні діти керують бійцями в армії, керують підприємствами, вони розвалюють нашу економіку, армію і найстрашніше – освіту. Тому хочу побажати відчувати себе українцями, перейматися освітою дітей, щоб вони відчували себе частинкою великої держави.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь