ТРК «Вежа» розпочинає спецпроєкт «Історія франківького року», де місцеві музиканти, які безпосередньо причетні до створення та розвитку станиславівської альтернативи розповідатимуть свої життєві історії. Ідея проєкту зародилася ще в 2012 році, коли журналіст та музикант гурту Les Stens Влад Марцинковський зініцював ідею створення фільму про історію розвитку місцевої рок-культури. Перші зйомки розпочались ще в 2013 році. Силами Влада і телеоператорів Олексія Снісара та Михайла Копієвського було записано ряд інтерв’ю з музикантами, фрагменти з яких повинні були увійти до фінального монтажу документальної стрічки. Проте фільм завершити так і не вдалось, адже Марцинковський перебрався на постійне місце проживання та праці до США, а знімальна група поринула в іншу повсякденну рутинну роботу.
Ми ж вважаємо, що такому цінному матеріалу гріх залишатись «в шухлядах». Тому поступово розшифровуємо у текстовому варіанті всі інтерв’ю, що була зафільмовані.
І першим нашим героєм став музикант та продюсер Роман Калин (в тусовці «Каліна»). Першу свою рок-команду він створив ще у шкільні роки, а вже у дорослому віці став учасником легендарних рок-колективів. В 90-х Роман виступав у складі ансамблю «Захід», гурту «Минула юнь», а згодом – «Нема Марлі». Справжня впізнаваність прийшла після створення гурту «Ґринджоли». Їхня пісня «Разом нас багато» стала гімном Помаранчевої революції. Тоді у кожного на вустах були слова: «Разом нас багато, нас не подолати…» Вже у 2005 році музиканти виступили із цією піснею на конкурсі Євробачення. Тож про розвиток рок-музики на просторах Івано-Франківська Роман Калин знає чи не більше за інших музикантів.
Зародження франківської рок-музики
Якщо говорити про мене особисто, яке я взагалі маю відношення до рок-музики і те, як я потрапив у цю рок-тусовку, то можу згадати свій перший гурт. Ми створили його ще в школі, коли я навчався в п’ятому класі та почав освоювати гру на гітарі. Тоді популярними були такі гурти, як «Slade», «Sweet», «AC/DC». Ми вдома на бабінах слухали ці записи і було дике бажання створити щось подібне. Це було, звісно, на смішному аматорському рівні. Але завдяки тому, що у нас в Франківську існував «Палац піонерів» (прим. Зараз Міський Центр дитячої та юнацької творчості), там вивчив ази гри на інструментах і те, як створювати музичні колективи. На той час там був чудовий викладач Ігор Тихий, якого всі називали Тіхоня. Ми з групою пішли до Тіхоні й навчалися грати разом в колективі. Першою піснею, яку ми вивчали, була композиція гурту «Круиз».
Якщо говорити про більш свідомі кроки в музиці, то це, мабуть, закінчення школи. Це зараз модні діджеї, а в той час, коли я закінчував школу, у нас на випускних вечорах грали живі групи. Чуваки ставили апарат, колонки, барабани і наживо виконували популярні пісні того часу. І ми в своїй школі №17 виконували наживо хіти. Це вже були свідомі кроки.
Ансамбль «Шукачі» і військовий оркестр
Потім я потрапив на перший курс ІФНТУНГ. Там був досить відомий на той час вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) «Шукачі». Рік я грав у цій групі, раніше на моєму місці був басист Боця. Далі – збройні сили Радянського Союзу, де мені пощастило потрапити у військовий оркестр. Оскільки два роки мені не було що робити у цьому оркестрі, то я вдосконалював свою майстерність. Зранку я грав на барабанах, через дві години брав бас-гітару, потім фортепіано, гітару, трубу, баян. Так за два роки я освоїв багато музичних інструментів і вдячний, що мав таку можливість і цей час в армії не втратив дарма, а підіймав свій професійний рівень та вдосконалювався як музикант.
Перша франківська рок-формація «Захід»
У 1988 році я повернувся додому. В той час вже почали зароджуватись перші паростки справжньої рок-музики в Україні. Мій молодший брат тусувався з Вітьою Моргуновим і Вовою Хрущем, які вирішили створити супер-пупер модний гурт під назвою «Захід», але ще шукали басиста. Прийшовши до них на репетицію, я познайомився з Віктором Моргуновим, який ніс за собою величезний багаж. Він знав що хотів, був креативним, тож я у нього дуже багато перейняв. Саме через його досвід і приклад я запам’ятав те, що не варто зважати на думку оточуючих. У нього була завжди своя думка і свій смак. Якщо робиш, то роби так, як вважаєш за потрібне. Отже, я прийшов на репетицію, ми розібрали першу пісню і у 88-му році фактично виникла перша рок-формація в Івано-Франківську, яка називалася «Захід».
Нашими директорами був Алік Мохнатий (Олег Гнатів), зараз він займається гуртом «Перкалаба», і Юрій Косик. Вони вирішили, що треба називатися не просто рок-гуртом чи формацією, і ми назвалися Ансамблем модної пісні «Захід».
Музика, яку ми грали, була дуже мені близька на той час, це був справжній мелодичний хард-рок, музика того часу. Але ми співали суржиком і думали, що це дуже модно. У нашому гурті було чотири людини: я, два гітаристи і барабанщик. На одній із репетицій барабанщик Саша приходить і каже: «Пацани, така класна музика, давайте послухаємо». Ми слухаємо, а це «Брати Гадюкіни», які теж співаюсь суржиком. Ми були в шоковані, що вони «здерли» нашу теми. Це був такий конфуз. Але, зрештою, у нас була різна музика. «Брати Гадюкіни» – це фанк, блюз, а в нас був справжній хард-рок.
Про перший альбом
Досить швидко ми створили 12 пісень. Юрій Косик мав завжди бізнес-жилку і зразу випустив касети. Записали ми це все в актовій залі університету нафти й газу. Перший альбом називався «Гвалт». Я досі переслуховую ці пісні, бо вони ніби невмирущі хіти, які можна слухати і зараз, якщо їх гарно «прилизати-причесати» і записати в нормальній студії звукозапису. Вони могли б ще тішити не одне покоління. Я вважаю, що перший альбом будь-якої команди є найкращим, тому що він виношується роками, місяцями, люди вкладають туди свої ідеї. І той альбом «Гвалт» був таким найкращим і найзнаковішим для гурту «Захід».
Гурт «Захід» на фестивалі «Червона рута»
Оскільки ми були першою рок-групою в місті, якраз нам і пощастило взяти участь в новоствореному фестивальному русі «Червона рута». Ми подали заяву на першу «Червону руту» і дуже складно проходили відбір. Тоді ще були такі комсомольські, комуністичні тусовки і зрозуміло, що зі своїм відвертим роком і жартівливими текстами не пройшли відбірковий тур. Але в Яремче проходив додатковий відбір, приїхали люди з Києва, які робили цей фестиваль. Вони нас почули і взяли, бо це було щось нове, свіже. Вже на «Червоній Руті» показали себе «ВВ», Віка Врадій, «Брати Гадюкіни». Це був дійсно знаковий фестиваль, де було багато нової музики.
Потім хоч «Захід» ще існував і в нас було багато різних концертів, тусовок, фестивалів, але інтереси Аліка Мохнатого і Юри Косика почали розходитися. Вони не знаходили спільної точки зору і в результаті їхні шляхи розійшлися. Відповідно нашим безпосередній директором став Алік Мохнатий, який на той час був досить відомою особистістю в світі андеграундної музики. Він тусувався в Москві, Петербурзі з гуртами, які на той час виносили новий пласт музики, шукали нові форми. Мохнатий запропонував нам писати нову музику.
Експерименти, які привели до хард-року. Початок історії гурту «Минула юнь»
Ми почали експериментувати. Сталося багато різних подій. У одного з гітаристів почались проблеми зі здоров’ям, барабанщик поїхав за кордон. Ми знайшли нового барабанщика Васю Зузанського. Він закінчив музичне училище, був дійсно фаховим класним барабанщиком. Він додав нашій творчості щось нове і ми почали творити іншу музику. На той час цей стиль чомусь називався хард-роком. Була навіть стаття в журналі, де нас порівнювали з «помаранчевими гіпопотамами, які несуться з шаленою швидкістю і можуть знести голову». Ми дійсно виглядали на сцені божевільно і грали жорсткий альтернативний рок з достатньо одноманітними композиціями.
Гурт змінив назву на «Минула юнь», це був початок 90-х. До речі, «Минулу юнь» в Івано-Франківську вже так не сприймали, люди не розуміли що ми граємо, але на теренах Союзу проходило багато альтернативних фестивалів і нас туди запрошували. Там я вперше побачив Мамонова, Алісу, київський гурт «Раббота Хо», «Ляпис Трубецкой». Власне з цих фестивалів стартувало багато російських рок-зірок. В Росії «Минула юнь» була цікава і популярна, нами цікавилися і ставили в один ряд з іншими відомими виконавцями, для них це було цікаво. В Україні ми були нікому не потрібні. Відповідно це все переросло в топтання на місці і вже не хотілось цим займатися. Мабуть, воно дійшло до тієї межі, що варто було знову щось міняти, тобто лабати іншу музику. Відповідно, на цих фестивалях ми побачили багато команд, які грають регі.
Від хард-року до регі
Регі – це вічна музика. Але в нас була ідея лабати український регі, бо справжній ямайський регі в Україні не зрозуміють. І так виник третій гурт, в якому я брав участь – «Нема Марлі». На той час ми створили десь 5 треків. Ми знову їздили на різні фестивалі і все це щастя закінчилося в 1997 році.
Четвертий проєкт – гурт «Ґринджоли»
Після чергового фестивалю нам знову все набридло, бо не було такого руху вперед, як хотілося б. Тоді ж почалась моя криза у стосунках з Моргуновим, з яким ми разом працювали майже 10 років, але ми дружньо завершили спільну роботу. Він поїхав в Київ, а я залишився у Франківську і створив уже четвертий свій проєкт «Ґринджоли». Ми знову ж таки робили регі, трансформувалися, пробували різні речі і власне на цьому гурті і зупинилися.
Це була ідея створити комерційно успішну, модну й популярну в Україні групу, яка стане підсумком творчої діяльності багатьох особистостей. Така назва пішла від пісні «Гринжоли» і там є гра слів: гуцульським сленгом гринжоли – це санчата, а з іншого боку, якщо трансформувати з англійської, то це «зелені» та «веселі». Я подумав, що це геніально, класна назва. В 99-му році був пік наших фестивальних рухів. Ми уже написали свою програму і потрапили на львівський фестиваль «Майбутнє України». Він транслювався онлайн і глядачі самі голосували за переможця. На цей фестиваль поїхало багато франківських гуртів з різножанровою музикою. Для «Ґринджолів» фестиваль став знаковим. У фінал за глядацьким голосуванням потрапили ми і «Ла-Манш». Потім, на мою думку, хтось вмішався і переміг «Ла-Манш». Їм тоді за перше місце дали мобільний телефон, а нам – пляшку горілки. Наступні два фестивалі принесли знову другі місця. Ми почали аналізувати і зрозуміли, що щось не так. Фестивалі не дають нам в розвиток, бо всюди другі місця. Тоді у нас виникла ідея створити власну студію звукозапису. В той час у нас був невеликий бізнес: ми відкрили перший в Івано-Франківську комп’ютерний зал. І на першому поверсі діти грали в комп’ютерні ігри, а на другому поверсі ми почали робити студію.
Успіх пісні «Разом нас багато»
Тоді в нашому житті з’явився гурт «FliT» – перший гурт, для якого я записував альбом. Це була моя перша робота як звукорежисера, як композитора-аранжувальника. В цей альбом ми вклали багато праці, ідей і душі. І з того часу ми вже більше працювали як студійні музиканти. Протягом років ми накопичували цей досвід і в 2004 році потрапили на радіо «Західний Полюс». Пам’ятаємо тогочасні події в Україні – «Помаранчева революція». До того часу я не цікавився політикою взагалі. А потрапивши на радіо я відчув цю атмосферу, хвилю обурення, перейнявся цим і так народилася пісня «Разом нас багато», яку я написав за чотири години. Тоді ця пісня вистрілила і для нас це було несподіванкою, оскільки ми вже поклали хрест на власній музиці. Ми почали більше займатися продакшеном, адже це було нам цікаво і приносило дохід.
Гурт «Ґринджоли» і Євробачення
Написавши цей хіт ми різко стали популярні. Потрапивши в Києві в неприємну ситуацію ми пізніше зрозуміли, що насправді нас оточують вовки, які хочуть скористатися, здобути щось за наш рахунок. А до того ми вірили всім, у нас був контракт з найкрутішою студією звукозапису в Україні «Universal». І поступово психологічно мене готували до того, що треба їхати на Євробачення. Добре, що ми чуваки з гумором і не зациклювалися на перемозі.
Під час Євробачення у нас був тур 15 містами-столицями Європи. Ми спокійно до цього відносилися, не переживали за піар, виступали де потрібно. Втім, я аналізував те, як люди реагують на нашу пісню. Це в Україні всі її знають, а в Європі тоді ще про революцію і не чули, вони не розуміли про що ми співаємо. Так можна було дізнатися реакцію на трек, на біт, на настрій пісні. І в багатьох країнах пісня сприймалась як класний хіп-хоп трек. Зрозуміло, що після Євробачення ми повернулися і на нас спустили всіх собак через те, що ми не отримали призового місця. Але ще 2-3 роки у нас були концерти в Канаді, США, Італії і Польщі. Якщо в Україні ми були ізгоями, то за кордоном проходила наша хвиля популярності. Зараз гурт «Ґринджоли» існує тільки в моєму особистому просторі. «Ґринжоли» – це я, Роман Калин.
«Набережна презентує»
Якщо говорити про фестиваль «Набережна презентує», то треба згадати як виникла його ідея створення. В Івано-Франківську є такі відомі групи, як «Ґринджоли», «Хвилю тримай», «Перкалаба» і «FliT». І так склалося, що лідери всі цих гуртів виросли в мікрорайоні Набережна. Якось я запропонував лідеру «Перкалаби» Андрію Федоту зібратися і зробити концерт для нашого району. Вирішили його організувати, а починати треба було з пошуку спонсорів. Якось я летів у літаку і побачив свого однокласника, з яким вже років 10 не бачився. Я підсів до нього, ми говорили і я розповів про ідею зробити фестиваль. Він каже: «В чому проблема?». Я і кажу, що треба грошей. На запитання «скільки?» відповів, що 10 тисяч доларів (на той час 50 тисяч гривень). Він погодився дати 5 тисяч – половину. Потім ми почали ходити з друзями по місцевих фірмах, магазинах та підприємствах на Набережній і таки назбирали цю суму і 21 вересня 2008 року відбувся перший фестиваль «Набережна презентує». Участь взяли ці 4 гурти. Наступного року ми звернулися до влади і цей фестиваль внесли до планових заходів. Участь взяли вже більше гуртів, які теж виросли в цьому районі. Серед них «КораЛЛі», «Так треба», «П’ять зірок». Фестиваль проводився три роки поспіль, але зараз тимчасово припинив своє існування, адже щоб зробити класний фестиваль з якісним звуком, з гонорарами для учасників, з трансляцією виступів, бракує коштів.
Про дружбу з гуртом «FliT»
Гурт «FliT» у моєму житті є знаковим, ми як кровні брати, нас дуже багато чого об’єднує. Я причетний до всіх альбомів, які вони випускали. Перший я сам записав, другий зводив, співав беки, в третьому дещо допомагав записувати, допомагав у зведенні в четвертому. Ми з ними тісно дружимо, ми вчилися разом створювати музику і так по житті зараз ідемо разом. «FliT» можна назвати феноменом Івано-Франківська, бо вони відрізнялися від інших. По-перше, – текстами. Плюс мені ще подобалася їхня мелодика, самі пісні, мені це дуже близьке. Дуже шкода, що «FliT» розпався в своєму старому складі, бо там кожна людина займала своє місце і була таким рушійним елементом, вони дійсно творили щось разом.
Розшифровка запису – Христина Ткачук, Андріана Гайдук (2021 р.)
Запис інтерв’ю – Влад Марцинковський, Михайло Копієвський та Олексій Снісар (2013 р.)
Залишити відповідь