ІСТОРІЯ ФРАНКІВСЬКОГО РОКУ: музикант та продюсер Дмитро Ципердюк

ТРК «Вежа» продовжує спецпроєкт «Історія франківького року», де місцеві музиканти, які безпосередньо причетні до створення та розвитку станиславівської альтернативи, розповідатимуть свої життєві історії.

Ідея проєкту зародилася ще в 2012 році, коли журналіст та музикант гурту «Les Stens» Влад Марцинковський зініцював ідею створення фільму про історію розвитку місцевої рок-культури. Перші зйомки розпочались ще в 2013 році. Втім, фільм завершити так і не вдалось, адже Марцинковський перебрався на постійне місце проживання та праці до США, а знімальна група поринула в іншу повсякденну роботу. 

Дмитро Ципердюк – композитор, аранжувальник, музичний продюсер, сценограф та фронтмен яскравих українських гуртів «Dazzle dreams» і «Luiku». В минулому він продюсував команду «Ла-Манш», а створена Дмитром група «Морра» стала справжньою рок-зіркою з Івано-Франківська. Хлопців зпрошували на престижні фестивалі та за кордон, а їхній гонорар вже тоді перевищував середній заробіток артистів. Без вищої музичної освіти Дмитро Ципердюк не тільки досі виступає в популярних гуртах, а й здійснює постановки фестивалів, шоу та конкурсів. Сучасний гурт «Luiku» поєднує музику всіх народів – це справжній мікс культур. 

Початки рок-н-рольного життя 

Моє рок-н-рольне життя почалось десь з 1985 року. Тоді вже ти наче і не «пацан» і не дорослий. Рок -н-рол в Івано-Франківську «жеврів» ще до 85го року, але тоді моя свідомість була направлена десь в рогатки, походи в гори і так далі. Тобто перший рок-н-рол почався фактичноз того року, це була репетиційна база «Карпатпресмаша». Грав я, відомий музикант Івано-Франківська Андрій Коропчук, він же «Фучік», Андрій Гусів, такий повненький, але з цікавим голосом. Наша група називалася «Тіатер», бо тоді всі назви співали російською, це була майже «обізаловка». Я грав то на бас-гітарі, то на гітарі. Власне тоді почався якийсь перший рок-н-рол, перші електрогітари, перші саморобні «примочки», перші конкурси на комсомольську пісню, де ми співали якусь обов’язкову програму.

Через три роки я, як справжній «совєтський чєловєк», змушений був іти в армію. Потрапив я в Німеччину в дуже цікаві війська, де вимагали знання англійської мови, а це було дуже дивно для мене. До 1988 року у нас були ще побоювання співати англійською. Одного разу я пригадав якусь англійську пісню і ми з Гусівим заспівали її. Тоді відбулося знайомство з відомим рок-н-рольщиком, музичним «дилером», критиком Юрієм Косиком. Ми виступали в молодіжному кафе, Косик підійшов і сказав, що у нас велике майбутнє і він буде запрошувати нас на тусовки. А тоді вже пішли в моду відео-дискотеки і Косик був фаворитом того всього, він був на першому місці, був чи не єдиним, хто мав відео-магнітофон. Тож в армії так само «лабав» і називав це івано-франківським рок-н-ролом, хоча склад у нас був інтернаціональним.

Повернувшись в 90-му році в Івано-Франківськ, я вийшов на Франківський майдан, побачив тризуб, побачив прапор України. Я був ніби за ширмою, хоч і в Німеччині служив, але того всього не бачив. Ми не знали про те, що тоді відбувалося в Україні, а тут я приїжджаю і перше моє враження – прапор жовто-блакитний, тризуб і дві особи, які йдуть майданом. Пізніше я дізнався, що це були Моргунов, Саня Яськів і його подруга Маша. Я зрозумів чим хочу займатись, подумав, що зніму форму, свої армійські штуки і піду в тусовку,бо мені треба обов’язково робити якийсь рок-гурт. Не минуло і тижня, як я вже був знайомий з багатьма музикантами.

Перший рок-н-рольний гурт 

Моя мама збирала різні трави і там латинню були написані назви. Наприклад, трава богульника, леді Палюстріс. Тож я називаю свій перший рок-н-рольний гурт «Леді Палюстріс», але він проіснував пару місяців. Грав я, Вова Рощинській і Лєна Дудачка. Я співав англійською мовою сонети Шекспіра з приспівом. Два кінцеві рядки завжди були моїм приспівом. В результаті виник гурт «Леді Палюстріс»- англомовний гурт, який проіснував декілька місяців. Тоді я познайомився із пацанами з гурту «Маленькі свята». Тоді я був захоплений творчістю групи «The Cure» і я почав пропагувати їхні пісні будучи в «Маленьких святах». Втім, два двох лідерів в одній групі не може бути. З часом ми розпались і частина музикантів лишилася з Бодею, а частина зі мною.

Успіх «МОРРИ»

Зі мною лишився басист Вадік Лагунов, ми взяли Вальдемара барабанщика і ми почали грати разом. Наші інструменти звучали дуже круто, було враження, що ми стаємо зірками.

Виступ гурту “Морра” на фестивалі “Перлини сезону” 1996 року з 27:50.

Коли на фестивалях виходила «Морра», ми звучали ідеально. Потім почали кататися в Польщу – класне було життя, записували альбом на студії лева. Трошки важкості додалося в творчості «Морри» з приходом Пузича, але це ж творчість. Гурт «Морра» був вже такою рок-зіркою Франківська, яку і в Київ запрошували. Одного разу нам заплатили гонорар 500 доларів і я був здивований, бо тоді гонорари складали 50, 100- максимум.

Потім музична столиця переїхала в Івано-Франківськ…Я згадую всі ці тусовки біля «Медівні», ті всі концерти в педінституті на різних площадках, тобто життя вирувало. Потім я опинився в Києві.
Коли я остаточно перебрався в Київ, то тривалий час працював з різними артистами. Мої пісні вже сформували вид діяльності, тобто я був музичним саунд-продюсером, композитором, оранжувальником, ще заслуженим працівником культури України. Я працював з Наталкою Могилевською, Асією Ахат, Альоною Вінницькою, Оксаною Білозір та іншими. Багато знаних артистів хотіли, щоб я попрацював над аранжуваннями, над піснями, це був мій хліб. Я якось виношував свій проєкт і думав зробити поєднання етноелектроніки з українсько-англійським текстом. Це був проєкт, який я назвав «Dazzle Dreams». Вінілова платівка і все, тобто це не був сценічний проєкт. Дуже багато людей було долучено до реалізації цього проекту. В мене з’явився спонсор, який оплатив запис симфонічного оркестру, він писався дуже довго, але класно. Тоді в моєму житті з’явився Шура. До речі, він хотів зі мною познайомитись бо чув пісні гурту «Ла-Манш». Я я дав йому послухати проєкт «Dazzle Dreams», він послухав і сказав, щоб я додав трішки електронщини.

В кожного артиста приходить такий момент, як, наприклад, в Ані Лорак. Вона собі ресторан відкрила, але в мене таких грошей нема, тому зробив собі гурт «LUIKU». Це легка етномузика: трішки Румунії, трішки Польщі, трішки Балканів, Туреччина. Багато хто казав, що «Dazzle Dreams» – це занадто важко. А «LUIKU» – легка музика.

Продюсування гурту «Ла-Манш»

Коли вже «Морра» розпалася, то зрозуміло, що від музика я не відійшов. Я був запрошений на фестиваль «Перлини сезону» в Києв, як фахівець в рок-музиці. І це, власне, був переломний момент, коли я почав частіше їздити в Київ, і почав займатися аранжування. В той час до мене звернулися пацани з гурту «Ла-Манш». Вони класні музиканти з власними стилем, але вони не знали, як це все оформити. Тож я їм спродюсував першу пісню під назвою «Погляд», яка створила нереальний фурор.

Вона так вибухнула, що ми повсюду займали перші місця. Завдяки цьому, в мене з’явився перший мобільний телефон в Івано-Франківську, який тут не працював, але я з ним ходив. Цей телефон отримав гурт «Ла – Манш» за перше місце на фестивалі «Майбутнє України». Я там представляв два гурти і в різних номінаціях вони зайняли перші місця. Після цього гурт «Ла-Манш» швидко переїхав у Києв, де за них взялися відомі на той час продюсери – Валєра Тверськой і Віталій Клімов. Тоді розпочалася дуже стрімка кар’єра «Ла-Маншу». Втім, пізніше відбулися якісь незрозумілі обставини, про які я сам до кінця не знаю. Думаю, це були якісь внутрішні проблеми в колективі, які в свою чергу побачили продюсери і через це боялися вкладати власні кошти в гурт. Їхня і історія цікава: саундтрек до фільму «Брат 2», концерти в Москві, Києві, всі найкрутіші тусовки і раптове різке падіння. Приємно, що «Ла-Манш» досі згадують і слухають.

Розшифровка запису – Христина Ткачук (2021 р.)

Запис інтерв’ю – Влад Марцинковський, Михайло Копієвський та Олексій Снісар (2013 р.)