Українці в Ірландії: історії заробітчан

Явище української еміграції розпочалося ще в другій половині XIX століття та й продовжується по нинішній день. Покидають етнічну територію українці з різних причин: економічних, політичних, релігійних. Як би там не було, а українську діаспору можна зустріти майже у всіх куточках світу. Італія, Канада, Польща – перше, що спадає на думку, коли ми згадуємо, куди мігрують українці під час економічної кризи. Та мало хто задумується про переїзд в Ірландію. Однак, на диво, ця країна вже є домівкою для кількох тисяч українців.

З кожним роком все більше українців переїздять за кордон. Хтось обирає ближчу до України територію, а хтось – не боїться пролетіти понад 3 000 км від дому та заселитися на острові. І це й не дивно, адже починаючи з 2010 року сформувався новий тренд – міграція української молоді на роботу до великих IT-компаній. Так до столиці Ірландії у 2020 році переїхав Орест. Хлопець отримав запрошення на співбесіду від компанії «Amazon».

Орест

«Ми якраз в той час були з друзями і з дівчиною в Азії. Мені написали в LinkedIn, запропонували пройти співбесіду. Я погодився. Подумав, чому б ні.
Після успішного проходження співбесіди постало питання, як з України перевести трьох котів.
Ми шукали компанію, яка зможе їх перевести, але це було дуже тяжко, тому що через COVID-19 дуже багато рейсів відмінили. Деякі компанії по незрозумілій мені причині відмовлялися перевозити тварин, тому було тяжко нарешті знайти, хто їх зможе перевести. Ми вже мали квитки в Ірландію, але ми не мали підтвердження хто зможе взяти котів, тому це все робилося в останній момент
Раджу завчасно збирати документи для перевезення домашніх улюбленців, хоч за пів року до переїзду. Та це була єдина проблема, з якою я зіштовхнувся».

На відміну від хлопця, шлях Альбіни до Дубліна був більш тернистим. Жінка потрапила сюди тільки з третьої спроби. Як і у багатьох нелегальних мігрантів, все почалося з переїзду за допомогою підробного польського паспорта.

Альбіна

«Ми доїхали до границі. Там нас чекала машина. В автомобілі було водійське сидіння і пасажирське, а в кабіні між стінкою і сидінням було місце. І вони мене поклали на підлогу горизонтально і закрили, щоб мене ніхто не бачив, і ми поїхали. Вони нас завезли до Німеччини. Висадили неподалік залізничного вокзалу. Вже там я купила квитки до Амстердаму. Доїхали до Нідерландів. В мене був квиток вже на літак, я пройшла в аеропорт і почала проходити паспортний контроль. Я летіла вперше, тому не знала, що робити, але вийшло так, що людина, яка паспортний контроль робить, запідозрила, що щось не так з документами і вони мене провели до кімнати. Там вже почали запитувати куди я їду, дані запитали. Звісно, я це все знала, тому що треба було вивчити. Запитували, чи я їду працювати як повія. Я заперечила, бо й не їхала так працювати. Але вони сказали мені, якщо на протязі трьох днів ви привезете свій дійсний паспорт, то вони мене відпустять.
Три дні я була в голландській тюрмі. Було дуже чемно: одна камера, виводили погуляти, годували дуже добре. Через три дні привезли мій паспорт, поставили депортацію, просто відпустили. На другий раз, коли я летіла через Польщу, вони хотіли мене якимось автобусами перевозити, я сказала, що так не поїду.
А вже третій раз, коли я їхала, були перевірені люди. Але це вже з литовськими документами».

Ще один спосіб потрапити в Ірландію є стажування. Саме за допомогою нього Світлана змогла переїхати на «Смарагдовий острів».

Світлана

«За освітою я дизайнер, але мої друзі порадили спробувати себе в іншій сфері і податися на вакансію людини, яка працює з безпритульними. Оскільки я окрім своєї основної роботи дизайнера допомогала організовувала соціальні проєкти, активно займалася волонтерством, тому мені запропонували пройти таке стажування в соціальній організації. Я подалася, пройшла всі етапи відбору і мене запросили.
В даний момент я працюю в соціальному хостелі, де проживають люди, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, які з певних причин втратили дім.
Жінка зізнається, що по приїзду побачила реальні проблеми Ірландії і зруйнувала для себе усі стереотипи про цю країну.
Мене здивувало, яка велика кількість безпритульних на вулиці. Звісно, я знала, що їду працювати з бездомними людьми, але коли люди мешкають в Україні, вони думають, що от Ірландія досить розвинена і здається, що тут ідеальне життя. Однак коли ти приїжджаєш сюди, бачиш, що є і безпритульні, є різні проблеми, загалом, як і в Україні. В кожного своє життя і люди стикаються з певними викликами.
Також майже за рік проживання тут, Світлана змінила певні звички у повсякденному житті.
Наприклад, в Україні люди люблять готувати наперед, на декілька днів. Наприклад, готувати велику кастрюлю борщу, ставити страву у холодильник, а потім розігрівати. В Європі в мене з’явилася звичка готувати щоразу, тобто їсти свіжу їжу і кожного разу готувати з нуля».

У свої 24 Андрій переїхав на «Смарагдовий острів», як називають українці Ірландію, аби підзаробити. На роботу у компанію «Peugeot» його покликав друг у 2004 році. Тоді чоловік почав займатися авточисткою. Та вже згодом він відкрив власну справу, якою займається понад 5 років.

Андрій

«В Ірландії легко вести свій бізнес. Якщо хтось втратить роботу, то є надійний соціальний захист. Цього вистачить і житло оплатити,і забезпечити свою сім’ю. До того ж служби допоможуть із працевлаштуванням та навчанням. Був випадок, коли і я втратив роботу, тож мав зможу відвідати курси і підтягнути свій рівень англійської. Тоді я отримав навички охоронної справи, а в Ірландії будь-де потрібно мати ліцензію, щоб бути охоронцем. Той, хто хоче тут жити і працювати, має можливість це робити. Натомість в Україні важче в таких ситуаціях.
Все ж є і негативні сторони ірландського життя. Мені не подобається клімат. Тут зазвичай стабільна температура, а коли я вже приїжджаю в Україну, мені дуже жарко. Ще я не міг довго звикнути до повільного дорожнього руху. Ірландці їздять на дуже малій швидкості, а ми так не звикли, бо завжди поспішаємо.
Під час переїзду, найперше варто підготуватись до зміни мови. Потрібно добре знати англійську мову. Тут навіть інші продукти, але вже зараз відкривається багато польських та литовських магазинів».

Для Олега Білоуса шлях до Ірландії почався в Англії. У свої 19 він поїхав туди на практику від університету. Та вже у 2002 році товариш Олега покликав його в Ірландію та допоміг влаштуватися тинькарем. Проте й тут економічна криза не тільки завдала тяжкого удару «кельтському тигрові», а й внесла корективи у життя чоловіка.

Олег

«Ірландія – це ніби нація мігрантів. Тут є різні національності, а самі ірландці нас розуміють. Раніше ми завжди на Різдво одягали дітей у вишиванки, підтримували українські традиції. Хоч ми вже інтегрувались в життя ірландців, але все ж своїх звичаїв не забуваємо. Звичайно, є знайомі, які всіма силами намагаються відцуратись всього українського. Вони отримали паспорти і все, вважають себе ірландцями. Ми ж ніколи не забуваємо про своє коріння. До речі, я навіть дослідив своє родовідне дерево. Я перший зі свого роду, хто виїхав за кордон.
Ми тут часто гуртуємось, особливо коли в Україні якісь проблеми. Наприклад, бастуємо під російським посольством. Коли приїжджають наші футбольні команди, ми теж завжди їх підтримуємо із українськими прапорами. В нас є своя група в соціальній мережі, де кожен може написати, закликати до чогось».

Якими б різними не здавалися історії цих людей, усі вони глибоко переконані, що приїздити в Ірландію потрібно вже знаючи англійську мову, або якомога більше спілкуватися з місцевими по приїзду. Адже тільки так ви зможете почуватися вільно у чужій країні.

Алла Павлуцька

Христина Ткачук

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *