ІСТОРІЯ ФРАНКІВСЬКОГО РОКУ: продюсер Олег «Мох» Гнатів

ТРК «Вежа» продовжує спецпроєкт «Історія франківького року», де місцеві музиканти, які безпосередньо причетні до створення та розвитку станиславівської альтернативи, розповідатимуть свої життєві історії.

Ідея проєкту зародилася ще в 2012 році, коли журналіст та музикант гурту «Les Stens» Влад Марцинковський зініцював ідею створення фільму про історію розвитку місцевої рок-культури. Перші зйомки розпочались ще в 2013 році. Втім, фільм завершити так і не вдалось, адже Марцинковський перебрався на постійне місце проживання та праці до США, а знімальна група поринула в іншу повсякденну роботу.

Олег Гнатів (Алік Мохнатий) – продюсер франківсього гурту «Минула юнь» та музичного гуцул-ска-панк-гурту «FAMILIA PERKALABA», організатор перших рок-кнцертів за участі зірок сцени. Його ім’я найчастіше співставляють з відомою групою «Перкалаба», яку «Мох» створив ще у 1998 році. Тоді гурт перший свій виступ мав на сцені фестивалю «Червона рута», а згодом гастролі музикантів поширились на європейські країни.

Як для Вас особисто розпочиналось явище франківського року?

Знаєш, я думав про що ми будемо говоритиі зрозумів дещо: парадокс полягає в тому, що франківської рок-музики як такої – не існує. Всі групи, в яких історія якась сталася успішна – це були групи проти логіки. Починаючи з часів «Минулої юні» і закінчуючи допустимо групою «Пан Пупец» – це була найкраща молода група. То це не є логічно для Франківська. Місцева музика завжди була така, як провінційна музика. В 90-х це був переважно хеві-метал. Через панк тотально, який вилікував би від провінційності, не було панк хвилі потужної і цього не сталося дотепер.

Про Вашу роботу з групою «Минула юнь»

Це ще почалося з Заходу. Потім група різко повністю поміняла стиль. Франківськ не був рок-н-рольним містом, так само як і, наприклад, Кінгстон. Тут добре, тут тепло, тут комфортно, тут немає хрущоб, заводів, де молоді, голодні з бідних сімей. Такого тотального нема. Тому звідки цьому вийти? А «Минула юнь» почала грати урбаністичну музику і на той час вона була дуже актуальна. Тобто це було в той же бік, скажімо, «Sonic Youth» й так далі. Артемій Троїцький, журналіст №1 в «совку», помістив «Минулу юнь» в 10 найкращих гуртів в Радянському Союзі. Але то не довго прожило, років три. Через внутрішні проблеми.

Про гастролі

Ми часто в Москву їздили на російські фестивалі. От якби група «Щит» проіснувала рік і пішла дальше, то було би все. Це ж тоді ще «ВВ» не було, вони були в Франції. Це тоді могло би дуже сильно стартанути. А музику вони робили таку, що якби переграти її в електронному варіанті – це буде просто бомба. Взагалі переграти альбом «Дизельні двигуни» – це буде бомба. Бо музичним ідеям там просто торба.

Про гурт «Перкалаба»

Між «Минула юнь» і «Перкалабою» була пауза в три роки. Тоді я промоутерством займався. Тобто працював всюди, бо не бачив більше нічого цікавого після «Минулої юні». З Федотом (ред. Андрій «Федот» Федотов) ми були знайомі ще до створення гурту «Перкалаба». Федотов сказав, що хоче грати музику. Ну і почалося буквально десь через тиждень, як вони там собі щось придумували. Я прийшов і почув, то якраз була пісня «Любові поклик ау-уа», типу такий бойовий перкалабський.

У складі гурту були Фєдот, Ярема (ред. Ярема Стецик) – басист, Смик – барабан, Вова Шатурма грав на цимбалах. Гітаристом був Толік Гармаш, вже покійний. Хороший був дуже гітарист. От він втонув. Він і людиною був золотою, і гітарист він був такий делікатно-джазовий, такий смачний, так ставив точечки куди все треба, вишуканий дуже. Потім трубачі в нас були – Ігор Кобель був трубачем в першому складі, потім він пішов. Один час грав на Ратуші. А тромбоніст був Бодя з Надвірної. Теж загинув і теж втонув.

А потім Смик пропав перед першим виїздом в Київ. Ми поїхали на фестиваль культурних героїв, це був 2002 рік. До речі, це перший раз, коли «Перкалаба» в Київ виїхала, а Смик за три дні перед виїздом пропав. І ми взяли Скрипова. Він за три дні вивчив всю нашу програму. От і приїхали ми в Київ і грали десь в клубі на Костельній. Десь мають бути записи. Ну як без барабанщика три дні репетирувати? Але все рвануло, бо це був шалений драйв зі сцени. А після нас грала якась дуже крута, наворочена група «Сімферополь». Вони мали грати якийсь індійський джаз чи що. Після концерту вони відмовилися грати і верещали організаторам, що вони козли, бо поставили нас першими. Казали, що нас треба було останніми ставити, і відмовилися грати. Згодом Скрипа поїхав в Корею на рік чи більше і звичайно ми знайшли другого барабанщика – Ігорка (ред. Ігор Римик). Потім Скрипа повернувся, але ми не хотіли прощатись із Ігорком, бо це не кошерно. Втім, потім Ігорко поїхав і ми взяли назад Скрипу.

Першим гітаристом був Фєдов. А потім ми взяли Мірика. Він був дуже добрий музикант. Тоді йому було за 50 років. Він джазові пластинки випускав. Дуже якісний і добрий музикант. Мати виконавця такого классу в групі – це дуже добре. А потім прийшов Вітьок.

З часом «Перкалаба» була у дуже якісній музичній формі. Музиканти вже виросли до дуже високого рівня. Це по моїх відсторонених відчуттях, а не менеджера групи. Музику вони робили такою, яка попадала куди треба, в усі точки. Вона ускладнювалась, але ускладнювалась красиво. Вона стала багатша. Добре, що в групі не було найнятих людей. Всі були рівними.

Про гастролі «Перкалаби»

Де ми тільки не були. Країни, де ми грали – Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Голландія, Франція. Ну і Росія. Більше часу ми були в Європі. Справа в тому, що ми мали контракт із німецьким агенством і вони нам організовували кожної весни і осені місячні гастролі. В нас контракт з ними був на Францію, Німеччину, Австрію, Швейцарію. Виходить так, що в нас впринципі концертів там було більше, ніж в Україні. На фестивалях в Києві ми грали регулярно, десь раз в квартал. І постійно ми збирали в клубі повний зал. Це вже була пакалабська аудиторія. У Львові часто грали.

За кордоном теж гарно реагували на нас. Коли зі сцени йде енергія і музика, яка і вуху приємна, і позитивна, то люди однаково реагують. Коли заводить, то воно заводить скрізь впринципі.

Як загалом можете охарактеризувати франківський рок?

Я знаю з франківської сцени «Les Stens», «Пан Пупец». Мені досить подобалась група «Пан Пупец». Пригадую був на виступі гурту «Back Seat Bingo», який в перекладі має назву «Секс на задньому сидінні». Головне, що вони мали стиль і музика була кайфова. Ще була «Рура». Ну то не моє, але гарно.

В 90-ті було більше двіжу. Насправді я дуже рідко ходив на концерти франківської музики. Але тоді на Набережній в будинку культури постійно були збірні концерти. Ще згадаю про «FliT» – абсулютно бойова одиниця, професіонали. Втім, мені не подобалась їхня музика. Вони дуже професійні, але не моя це музика.

 

Розшифровка запису – Христина Ткачук (2021 р.)

Запис інтерв’ю – Влад Марцинковський, Михайло Копієвський та Олексій Снісар (2013 р.)

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *