ТРК «Вежа» продовжує спецпроєкт «Історія франківького року», де місцеві музиканти, які безпосередньо причетні до створення та розвитку станиславівської альтернативи, розповідатимуть свої життєві історії.
Ідея проєкту зародилася ще в 2012 році, коли журналіст та музикант гурту «Les Stens» Влад Марцинковський зініцював ідею створення фільму про історію розвитку місцевої рок-культури. Перші зйомки розпочались ще в 2013 році. Втім, фільм завершити так і не вдалось, адже Марцинковський перебрався на постійне місце проживання та праці до США, а знімальна група поринула в іншу повсякденну роботу.
Олег Гнатів (Алік Мохнатий) – продюсер франківсього гурту «Минула юнь» та музичного гуцул-ска-панк-гурту «FAMILIA PERKALABA», організатор перших рок-кнцертів за участі зірок сцени. Його ім’я найчастіше співставляють з відомою групою «Перкалаба», яку «Мох» створив ще у 1998 році. Тоді гурт перший свій виступ мав на сцені фестивалю «Червона рута», а згодом гастролі музикантів поширились на європейські країни.
Як для Вас особисто розпочиналось явище франківського року?
Знаєш, я думав про що ми будемо говоритиі зрозумів дещо: парадокс полягає в тому, що франківської рок-музики як такої – не існує. Всі групи, в яких історія якась сталася успішна – це були групи проти логіки. Починаючи з часів «Минулої юні» і закінчуючи допустимо групою «Пан Пупец» – це була найкраща молода група. То це не є логічно для Франківська. Місцева музика завжди була така, як провінційна музика. В 90-х це був переважно хеві-метал. Через панк тотально, який вилікував би від провінційності, не було панк хвилі потужної і цього не сталося дотепер.
Про Вашу роботу з групою «Минула юнь»
Це ще почалося з Заходу. Потім група різко повністю поміняла стиль. Франківськ не був рок-н-рольним містом, так само як і, наприклад, Кінгстон. Тут добре, тут тепло, тут комфортно, тут немає хрущоб, заводів, де молоді, голодні з бідних сімей. Такого тотального нема. Тому звідки цьому вийти? А «Минула юнь» почала грати урбаністичну музику і на той час вона була дуже актуальна. Тобто це було в той же бік, скажімо, «Sonic Youth» й так далі. Артемій Троїцький, журналіст №1 в «совку», помістив «Минулу юнь» в 10 найкращих гуртів в Радянському Союзі. Але то не довго прожило, років три. Через внутрішні проблеми.
Про гастролі
Ми часто в Москву їздили на російські фестивалі. От якби група «Щит» проіснувала рік і пішла дальше, то було би все. Це ж тоді ще «ВВ» не було, вони були в Франції. Це тоді могло би дуже сильно стартанути. А музику вони робили таку, що якби переграти її в електронному варіанті – це буде просто бомба. Взагалі переграти альбом «Дизельні двигуни» – це буде бомба. Бо музичним ідеям там просто торба.
Про гурт «Перкалаба»
Між «Минула юнь» і «Перкалабою» була пауза в три роки. Тоді я промоутерством займався. Тобто працював всюди, бо не бачив більше нічого цікавого після «Минулої юні». З Федотом (ред. Андрій «Федот» Федотов) ми були знайомі ще до створення гурту «Перкалаба». Федотов сказав, що хоче грати музику. Ну і почалося буквально десь через тиждень, як вони там собі щось придумували. Я прийшов і почув, то якраз була пісня «Любові поклик ау-уа», типу такий бойовий перкалабський.
У складі гурту були Фєдот, Ярема (ред. Ярема Стецик) – басист, Смик – барабан, Вова Шатурма грав на цимбалах. Гітаристом був Толік Гармаш, вже покійний. Хороший був дуже гітарист. От він втонув. Він і людиною був золотою, і гітарист він був такий делікатно-джазовий, такий смачний, так ставив точечки куди все треба, вишуканий дуже. Потім трубачі в нас були – Ігор Кобель був трубачем в першому складі, потім він пішов. Один час грав на Ратуші. А тромбоніст був Бодя з Надвірної. Теж загинув і теж втонув.
А потім Смик пропав перед першим виїздом в Київ. Ми поїхали на фестиваль культурних героїв, це був 2002 рік. До речі, це перший раз, коли «Перкалаба» в Київ виїхала, а Смик за три дні перед виїздом пропав. І ми взяли Скрипова. Він за три дні вивчив всю нашу програму. От і приїхали ми в Київ і грали десь в клубі на Костельній. Десь мають бути записи. Ну як без барабанщика три дні репетирувати? Але все рвануло, бо це був шалений драйв зі сцени. А після нас грала якась дуже крута, наворочена група «Сімферополь». Вони мали грати якийсь індійський джаз чи що. Після концерту вони відмовилися грати і верещали організаторам, що вони козли, бо поставили нас першими. Казали, що нас треба було останніми ставити, і відмовилися грати. Згодом Скрипа поїхав в Корею на рік чи більше і звичайно ми знайшли другого барабанщика – Ігорка (ред. Ігор Римик). Потім Скрипа повернувся, але ми не хотіли прощатись із Ігорком, бо це не кошерно. Втім, потім Ігорко поїхав і ми взяли назад Скрипу.
Першим гітаристом був Фєдов. А потім ми взяли Мірика. Він був дуже добрий музикант. Тоді йому було за 50 років. Він джазові пластинки випускав. Дуже якісний і добрий музикант. Мати виконавця такого классу в групі – це дуже добре. А потім прийшов Вітьок.
З часом «Перкалаба» була у дуже якісній музичній формі. Музиканти вже виросли до дуже високого рівня. Це по моїх відсторонених відчуттях, а не менеджера групи. Музику вони робили такою, яка попадала куди треба, в усі точки. Вона ускладнювалась, але ускладнювалась красиво. Вона стала багатша. Добре, що в групі не було найнятих людей. Всі були рівними.
Про гастролі «Перкалаби»
Де ми тільки не були. Країни, де ми грали – Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Голландія, Франція. Ну і Росія. Більше часу ми були в Європі. Справа в тому, що ми мали контракт із німецьким агенством і вони нам організовували кожної весни і осені місячні гастролі. В нас контракт з ними був на Францію, Німеччину, Австрію, Швейцарію. Виходить так, що в нас впринципі концертів там було більше, ніж в Україні. На фестивалях в Києві ми грали регулярно, десь раз в квартал. І постійно ми збирали в клубі повний зал. Це вже була пакалабська аудиторія. У Львові часто грали.
За кордоном теж гарно реагували на нас. Коли зі сцени йде енергія і музика, яка і вуху приємна, і позитивна, то люди однаково реагують. Коли заводить, то воно заводить скрізь впринципі.
Як загалом можете охарактеризувати франківський рок?
Я знаю з франківської сцени «Les Stens», «Пан Пупец». Мені досить подобалась група «Пан Пупец». Пригадую був на виступі гурту «Back Seat Bingo», який в перекладі має назву «Секс на задньому сидінні». Головне, що вони мали стиль і музика була кайфова. Ще була «Рура». Ну то не моє, але гарно.
В 90-ті було більше двіжу. Насправді я дуже рідко ходив на концерти франківської музики. Але тоді на Набережній в будинку культури постійно були збірні концерти. Ще згадаю про «FliT» – абсулютно бойова одиниця, професіонали. Втім, мені не подобалась їхня музика. Вони дуже професійні, але не моя це музика.
Розшифровка запису – Христина Ткачук (2021 р.)
Запис інтерв’ю – Влад Марцинковський, Михайло Копієвський та Олексій Снісар (2013 р.)
Залишити відповідь