Мирослав Скорик – видатний композитор, педагог, мистецтвознавець, диригент, піаніст, музично-громадський діяч. Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, академік, професор.
– Поділіться секретом, як вам вдається писати такі шедеври?
– Пишу музику так, як мені підказує настрій і душа. Я ніколи не знаю, яким буде результат. Часом, з острахом думаю, чи буде все добре, чи сподобається людям, і якою буде реакція.
nbsp;
– Ви професіонал, визнаний світом, та ви залишились жити в Україні. Як вас ще не переманили за кордон?
– Композитору важко ввійти в іншу національну традицію. Тому що, кожна місцина має свою особливість. Для того, щоб увійти у традицію іншого народу, потрібно з десяток років. Навряд чи це дало б позитивний результат. Навіть маючи таку можливість – я розумів, що моє місце у своїй країні.
– Якось ви сказали, що композитор не може бути відірваним від своєї землі.
– Я би сказав, що тіні забутих і незабутих предків живуть у композиторі.
– Чи відчуваєте ви, що молодь зараз більше тягнеться до класики, що її коло ширшає?
– В історії музики були різні періоди. Останні десять років був такий собі відхід від класичної музики, та за останні п’ять років спостерігаємо повернення молоді до класичних зразків. Молодь знову починає цікавитися класичною музикою, ходить на серйозні концерти, що дуже приємно. При таких обставинах можна з надією дивитися на це питання.
– Розкажіть про співпрацю із Сергієм Параджановим. Що вам найбільше запам’яталося?
– Параджанов – своєрідна людина. Працювати з ним було дуже цікаво, та часом нелегко. Він – людина, яка любила музику, трішки грав на скрипці, навіть учився вокалу. Ми з ним знайшли спільну мову, працювалося нам цікаво і легко в плані творчості. Сергій Параджанов дуже екстравагантний.
– Що ви, як композитор, відчуваєте у карпатській музиці та гуцульських мотивах?
– Я завжди цікавився народною музикою. Щороку я відпочивав у районі Бойківщини, де слухав народних музикантів, моменти з творів та мелодій яких я потім включав у свої власні. Тут також був цікавий фольклор – гуцульський. Я працював над тим, що збирав разом із групою дуже цікаві наспіви, гри різних цікавих гуцульських інструментів. Це дало мені поштовх до написання інших творів з фольклорними мотивами: концерт до оркестру «Карпатський», «Карпатська рапсодія» і багато інших. Цей фольклор органічно ввійшов у мою професійну музику.
– Ви – взірець галицької консервативної інтелігенції, ви – приклад для багатьох, а ще шанувальник джазу. Як вдається додавати жартівливих ноток у музику?
– Гадаю, у музиці мають поєднуватись всі напрямки життя: і гумор, і гострі моменти.
– Чим пишаєтеся найбільше? І що ще плануєте зробити?
– Не знаю, чим я пишаюсь. Це вже не мені вирішувати, і від мене це не залежить. Критики і слухачі нехай вирішують. Про плани я не люблю говорити, хоча у мене безперечно є задуми різних творів.
Залишити відповідь