Кожного року День танкіста припадає на другу неділю вересня. У світлі останніх подій про це свято почали активніше згадувати. У сьогоднішній розмові ми розкажемо про специфіку роботи, психологію танкіста та проблему діяльності танкових військ. Більше про танкову діяльність поговорили із танкістом коломиянином – Олегом Богуцьким.
– Коли ви воювали у АТО?
– В АТО я прийшов у час активних дій, ще два роки тому, де пробув рік. Протягом мобілізації, ми два місяці провели у навчальному центрі, в бойовому злагоджені в частині та в АТО – 10 місяців. Наразі, не певен, що знову піду воювати, оскільки для моєї дружини той рік був складним.
– Розкажіть, чи подобається вам робота танкіста?
– Мені подобається моя робота, навіть коли це робота на передовій. Перебуваючи зараз на польових зборах я розчарований, немає змісту спужити за контрактом через нераціональне використання резерву. Замість того, щоб пригадати забуте і навчити нового, резервістів використовують, як масовку. Кожного дня в АТО була якась небезпека і зізнаюся, що мені це подобалося. Траплялися випадки, коли було страшно, особливо згадуються ситуації у Пісках та у районі Донецького аеропорту, де ми працювали кожного дня.
Сьогодні існує проблема недоцільності використання персоналу. Людей, котрі мають бойовий досвід, нерозумно використовують для масовки в піхоті. Через це зникає цікавість до роботи, його просто «закопують» у землю.
– Чи пам’ятаєте, як вперше сіли у танк? Страшно було?
– Всім було страшно. Питання у тому, чи ти дозволяєш страху взяти над собою верх. Керувався тим, що потрібно просто робити роботу.
Враховуючи, те у якому стані була техніка та підготовка людей у 2014 році – працювалося не просто. Лишній раз намагаєшся все прорахувати та захистити себе. З часом втомлюєшся кожного дня реагувати на будь-які звуки.
– Наскільки складно справлятися із такою великою машиною?
– Немає жодної роботи з якою неможливо впоратися, тим паче, якщо тобі це цікаво.
– Чи задовільний рівень підготовки танкістів, на вашу думку?
– Гадаю, що потрібно краще підійти до вибору людей, котрі їх навчають. Ще раз згадаю, що часто не віддають потрібної уваги розподіленню солдатів до тієї чи іншої діяльності. Якщо людина схильна до бронетанкових військ і їй це цікаво, то таких людей потрібно брати в першу чергу.
Сучасний стан, у плані підготовки персоналу, плачевний. Думав, що за два роки щось тай зміниться. Танкістів «перекидають» в піхоту, а піхотинців «кидають» до артилерії, а останніх – у шофери.
– У якому стані технічне оснащення сьогодні?
– Часто щось ламається і відбувається процес постійного ремонтування чогось.
– Які цікаві випадки пригадуєте із життя в АТО?
– Привезли нас вперше на позицію. Мирової ще не було. На позиції стояв наш танк і взвод піхоти. Жодного офіцера. Зв’язку ні з ким немає. Нас просто залишили і поїхали. У нас не було вибору, як тільки діяти на власний розсуд. А ми ще всі такі «зелені» і перелякані. Як тільки чуємо будь-який свист – відразу падаємо на землю. Вже коли потемніло – у нас почали стріляти. Ми випустили кілька снарядів і все, тиша. Після того, перший місяць ми кожного дня виїжджали відстрілюватися. З часом це стало не страшно, а навіть весело.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь