У 27 років він пліч-о-пліч із братом створив легендарний гурт. Склад сформувався дуже швидко і перемоги у тогочасних конкурсах почали притягувати музикантів. Вони звучали звідусіль, були першим музичним вогником після розпаду Радянського Союзу. «Брати Блюзу» – український рок-джазовий гурт, заснований у 1992 році.
Про творчий шлях, спогади, коли за ротацію продукту не потрібно було платити, проблему сучасного музичного смаку та вірність Батьківщині. Все з перших вуст у розмові із Мирославом Левицьким – засновником та незмінним керівником українського rock–fusion гурту «Брати Блюзу».
– Що передувало створенню гурту?
– До створення «Братів блюзу» я граву львівській рок групі “Жайвір” в шоу поп-ікони радянської поп-музики Ірини Понаровської (Москва). Повернувся додому в період розвалу Союзу. Тоді у мене виникло запитання, що робити далі у житті. Мені було 27 і за цей час я побував майже у всьому Радянському Союзі із концертами. Виступав у найпрестижніших концертних залах, великих шоу, поряд із музикантами, котрі були тогочасними іконами. За цей час виникли власні ідеї, які мені кортіло втілити у життя.
В той час з армії повернувся мій брат Олег, котрий служив у Івано-Франківському духовому оркестрі. 1992. Івано-Франківськ. Центр естетичного виховання молоді. Фестиваль під назвою «Зірки Прикарпаття». Наш з Олегом дует, клавіші та саксофон. Тоді ми спільно з Андрієм Мельником (бас-гітара) і Роланд Бревко (барабани) виконали нещодавнонаписану «Just a moment». Ми отримали Гран-прі. На цьому фестивалі ми познайомилися із музикантами Сергієм Тафтаєм та Андієм Мельником, які мали чималий музичний досвід, були учасниками різних гуртів. Запросили до гурту барабанщика Андрія Вінцерського, з яким я познайомився у Коломиї. Після цього фестивалю до нас приєднався Сергій Тафтай (гітара), який мав чималий музичний досвід. Таким був перший склад гурту. Згодом ми запросили скрипаля Андрія Валагу з Калуша. І у 1993 році поїхали на фестиваль «Червона Рута», де отримали призове Гран-прі. Після того нам запропонували зробити декілька записів у студії звукозапису «Комора», що у Києві.
Це були наші перші кроки, які дали поштовх життю та діяльності гурту. Ми робили ту музику, яку хотіли грати. Цей період був дуже романтичним та теплим. В той час в країні практично не було музичного життя.
– Наскільки складно в той час було заявити про себе молодому гурту?
– Тоді не було такої комерціалізації, не було великої кількості незрозумілих інституцій, які багато чого забороняють. Раніше було простіше: ти просто грав, далі записав пісню, яку відразу ж було чутно на всіх радіостанціях. Проте, FM ще не було і за ротацію не потрібно було платити.
Якось я зустрів на студії звукозапису Івана Нікітіна, продюсера багатьох співаків, який сказав, що радіо FM вже хочуть за ротацію гроші. Тоді його слова виглядали дуже дивно, я не розумів за що потрібно платити? Він виявився правий. Романтичний період в українському шоу – бізнесі закінчився.
– До створення «Братів Блюзу» у вас вже був чималий музичний досвід. Чи не було складно розпочати новий проект?
– Музикант завжди розпочинає щось нове. . Мені дивно за тих артистів, котрі багато років виконують і пишуть однакові пісні, переставляючи одні і тіж декілька акордів і слів місцями. Дивно від того, як люди можуть постійно жити на одних ідеях все життя. Вважаю, що потрібно постійно розвиватися.
Проблема лише у тому, що банальна корупція не дає розвиватися музикантам. На жаль, ця тенденція продовжується. Це потрібно змінювати, має бути якась альтернатива, інший вимір від того, що продукують та подають ТБ та радіо. Альтернативною вважаю інді музику, яка не має на себе фінансового впливу.
– Як ви вважаєте, чи є перспектива розвитку молодих музикантів в Україні?
– Те, що буде важко – точно. Хороший професійний досвідчений музикант обов’язково знайде собі роботу, але чи реалізується він у творчому плані –не певен. Творчість – це не питання комерції. Коли музикант робить продукт він і гадки не має за скільки він його буде продавати. Творчість та бізнес-проекти – це різні речі.
Дуже важливо молодим музикантам мати повагу до пам’яті таланту музикантів, що нажаль вже не з нами. Двоє музикантів з групи недожили до 50 років, це Андрій Валага (Івано-Франківськ) і Андрій Мельник (Івано-Франківськ), але чомусь на будинках, де вони проживали, немає навіть пам’ятної дошки в їх честь. Хоча вони зробили дуже багато для пропаганди культури своїх міст в світі. Дивне ставлення з боку відділів культури?
– За творче життя гурту, які найяскравіші виступи за кордоном вам запам’яталися?
– Безперечно це був фестиваль 1997-го року під назвою «Pepsi Sziget». Велика сцена, незбагненна кількість меломанів зі всього світу, котрі чудово розуміються на музиці. 12 сцен з яких чується різноманітна музика, пісні виконує велика кількість гуртів. Там можна було почути різні поєднання стилів музики: починаючи від джазової до клубної музики. Це було моє, тоді я це відчув. Зі сцени звучали ікони музики, такі як: «Rammstein», «Green Day», чи «Патті Сміт». Там дуже яскраво відчувалася повага до музиканта.
Цікавим був момент запису в Канаді у «Band center for the art» 2004-го року. Три місяці концертів та записів із світовими музикантами. Це була більше акустична історія. Багато музикантів, котрі наповнюють тебе новими враженнями, досвідом та емоціями. Все це дає тобі розуміння того, для чого ти займаєшся музикою. Оскільки у сучасному світі важко втримати цю думку, адже велика конкуренція, артисту потрібно втримуватись на на плаву, робити нові проекти та рухатись далі. Музиканти – моя сім’я, а студії звукозапису та концертні зали – домівка.
– Не було бажання залишитись жити за кордоном?
– За кордоном відрізняється все. У нас шоу-бізнес, а за кордоном – музична індустрія. Відчуваєте різницю? Гадаю порівнювати немає сенсу, це ніби інший вимір. Проте, тут є розуміння культури, ментальності та психології, оскільки тут я народився. На Батьківщині мені легше, це життя я розумію більше.
– Чи не плануєте переспівати старі пісні, осучаснити їх?
– Якщо діджеї захочуть зробити ремейки, мікси – будь ласка. Але мені цікаво робити нові пісні, нову музику. Слухач приходить на концерт і хоче отримати ту музику, яка була раніше, відчути ті емоції, які були. Музикант намагається не порушувати того, що було. Людям потрібна ностальгія.
– Яким ви бачите гурт «Брати Блюзу»?
– Американський діджей Lucio Martinez, директор радіо з Нью-Йорку (США) Radio World Indie Free Form, дав найбільш точну характеристику звучанню нашого гурту, він відніс нас до напрямку– rok-fusion. Варіантів позиціонування гурту я чув дуже багато, і, на правду, наша музика включає в себе багато елементів від rock-jazz, world music, smooth jazz, new ages, але ця назва найбільш точно характеризує наш гурт.
– Розкажіть про своє сучасне життя.
– Зараз я працюю над новим альбомом. Для мене, як для музиканта, цей процес найбільш захоплюючий. Ти щось плануєш, але ніколи до кінця не знаєш яким буде результат, як прийме це публіка. Цікавим є момент, що сьогодні завдяки Інтернету твою музику мають можливість слухати люди з різних куточків світу. Це тішить, оскільки ти знаєш для кого працюєш. Ці люди спонукають тебе творити.
– Коли чекати на новий продукт?
– Вихід планується на початок наступного року. Зараз робота на передодні запису в студії.
Сніжана САМАНЧУК
In Piano – чудовий, дякую Мирославе..