В інтерв’ю “Вежі” лідер гурту «Pianoбой» Дмитро Шуров розповів про ставлення до музичної освіти, подробиці створення проекту «Pianoбой» та пісню присвячену дружині Ользі. А також музикан згадав про те, як відкрив для себе і працював із емоційною піснею “Скрябіна” “Шампанські Очі” та поділився асоціаціями й очікуваннями напередодні зустрічі з Івано-Франківськом.
Дмитро Шуров – український музикант, соліст проекту Pianoбой з 2009 року. У минулому – піаніст гуртів «Океан Ельзи» (з 2001 по 2004) і «Esthetic Education» (з 2004 по 2008), в 2006–2009 роках був піаністом в гурті Земфіри. Співорганізатор київського фестивалю Moloko Music Fest, що проходив у 2008 та 2009 роках в рамках Гогольfest. Писав музику до фільмів «Хоттабич», «Ґудзик», «Оранжлав», «Ігри в солдатики», «Як знайти ідеал», «Таємничий острів», «Слуга народу» і до гумористичного шоу “Ліга Сміху”.
Останні роки займався сольним проектом “Pianoboy”, в якому випустив три альбоми «Простые вещи» (2012), «Не прекращай мечтать» (2013) та «Take Off» (2015).
– Ви не здобували музичну освіту. Як вдалося опанувати музичні знання та навики самостійно?
– Більшість рок-музикантів не здобували музичну освіту і не знають ні нот, ні сольфеджіо. Але я займаюсь музикою все житття, з чотирьох років, так чи інкаше, тому це моя рідна стихія. Займався з викладачами з піаніно, читав книжки, слухав багато музики, відвідував усі концерти на які міг потрапити, декілька років ходив у музичну школу. Багато про що дізнався, коли навчався у Франції та США. Але в першу чергу тут треба подякувати батькам та кільком поколінням до мене, за цікаву генетику. Фактично, я створений для того, щоб займатись музикою та грати людям концерти.
– Чи потрібно музиканту навчання за музичними спеціальностями? Чи складно самонавчатися музиці (плюси і мінуси)?
– Будь-яке навчання – це система, яка лише допомагає навчитись реалізувати себе. Коли людина впевнена у собі та розуміє чого хоче, навчання стане для неї своєрідним ключем до кімнати, у якій все розкладене по полицях. Але багатьом обдарованим людям, у яких з дитинства є власне бачення світу, стиль і харизма, офіційне навчання не обов’язкове і буде лише заважати. Якщо взяти, наприклад, Bjork або Тома Йорка, важко уявити цих людей за партою під час музичного диктанту. Я вважаю, що музиканту корисно багато грати, постійно робити свою справу. Тому ми граємо багато концертів і фактично весь час займаємось музикою.
– Чи складно музиканту вийти зі складу гурту і розпочати новий проект, як свого часу Ви пішли із гурту «Океан Єльзи»?
– Вийти з будь-якої справи не складно, створити щось нове, цікаве собі та людям – дуже складно. Але для талановитих та наполегливих людей, які не бояться забруднити руки щоденною роботою, можливо все. У світі є багато прикладів, Jack White, New Order.
– Розажіть про роль у створенні проекту «Pianoбой» вашої сестри Ольги?
– Оля була ще зовсім маленька, навчалась в інституті. Ми збирались разом на студії, дуркували та співали. Жодна з пісень того періоду не увійшла в альбоми Pianoбой. Але я вдячний їй за те, що вона була поруч і завжди готова до експериментів. Також вона, як вокалістка, багато допомогає мені у композиторськх проектах – у роботі над музикою до кіно, спектаклів, тощо. Вона приходить до студії та співає різноманітні партії, у тому числі, партії жінок, хлопчиків та навіть хори.
– Чи впливають трагічні події країни на музичне життя (виступи, створення нових композицій)? Як саме?
– Все, що відбувається навколо, так чи інакше, пролазить у пісні. Так створився весь другий альбом “Не Прекращай Мечтать” у 2012 році. Щось було у повітрі таке, що народило пісні “Зомби”, “Родина”. Третій альбом став результатом великого емоційного перенапруження у 2014 році, настрій був жахливий, а пісні виходили життєстведжуючими та надихаючими – “Родимки”, “Кохання”, “Freedom To Love”, “Лучшее, Что Есть На Моей Земле”. Це пісні, у які закладено дуже велику жагу до життя. Зараз це основна емоція наших концертів – дивитись у майбутнє, жити на повну, поважати себе та інших.
– Як вдається виділятися серед українського музичного простору? Хто працює над стилем над подачею?
– Нашим одягом на сцені та фотосесіях займається моя дружина, яку теж звуть Оля Шурова. Саме їй присвячено пісню “Відьма”. Загалом подача завжди йде від музики. Ми любимо все аналогове, створене руками. Тому багато співпрацюємо з художниками, декораторами, наприклад з Лесею Патокою та її студією, яка приклала свою талановиту руку до кліпу “Родимки” і багатьох інших наших робіт. Піаніно, на якому я зараз граю концерти, розмалював мій батько, Ігор Шуров.
– Чи пригадуєте свій перший виступ? Що змінилося з того часу?
– Свій власний перший виступ я не пам’ятаю, тому що був зовсім малий. А перший концерт “Pianoбоя” відбувся у Києві на фестивалі “Молоко”, який тоді організував гурт “Esthetic Education”. Все пройшло краще, ніж я очікував, і це надихнуло мене продовжувати виступи. З того часу багато всього змінилось, написались пісні, були чудові дуети, альбоми, фестивалі тощо. Але головна суть проекту не змінилася – він створений, щоб кайфувати та надихати інших.
– Як було працювати із записом пісні Кузьми «Шампанські очі», а також із кліпом. Розкажіть більше про сам кліп.
– Так, цей виступ був дуже важливим для мене. Я обожнював “Скрябін” у дитинстві, ті альбоми на касетах просто рятували мене, коли я навчався за кордоном. І з Кузьмою ми спілкувались мало, але дуже якісно і душевно. Він був одним із перших, кому я показав свої пісні, та перший, хто відреагував на них. Пісня “Шампанські Очі” була мені невідома, мені надіслала її режисер Тоня Ноябрьова, подруга дружини Андрія, Світлани. Мене зачепила пісня, і я вирішив її співати, дещо змінивши для себе.
Мені дуже приємно, що стільки людей відкрили її для себе після трибюту у минулому році. Влітку разом з режисером Андрієм Бояром та продакшном Moustache Cinema ми відзняли кліп, кожен кадр якого розмалювали акварельними фарбами наші фени з piano-family під час зустрічі. Це дуже складна та тонка робота, але кліп вийшов душевним та не схожим на інші. Я думаю, Кузьмі він би сподобався, тому що його кліпи часто були оригінальні та несподівані.
– Які цьогорічні виступи Вам найбільше запам’яталися?
– Цього року було багато концертів по всій країні, фестивалі “Atlas Weekend”, “Zaxidfest”, “Файне Місто”, “Імпульс”, “Wild Wild Fest” у Карпатах, та інші. Але всеукраїнський тур ще триває та кожен концерт має шанс стати найкращим. Я з нетерпінням чекаю сольник у Івано-Франківську, рідко буває, що ми приїжджаємо у місто вперше. Сподіваюсь, що перше побачення вийде класним і ніхто не пожалкує.
– Які асоціації з Івано-Франківськом?
– У нас є подруга з Івано-Франківська – чудовий фотограф Надя Белік, з якою ми часто співпрацюємо. По ній я складаю враження про місто. Вона цікава, емоційна людина і справжній профі. Дуже сподіваюсь, що у Франківську нам вдасться прогулятись центром, у мене чудові спогади про нього.
– Чи плануєте поїхати із концертами за кордон?
– Так, вже зараз плануємо деякі концерти у США. Але для повноцінної експансії треба писати англомовні пісні, що я теж буду робити. Тим не менше, зараз моя головна мета – донести все, що я пишу, для рідної аудиторії, тут на Батьківщині. Ми граємо великий тур, близько 20-ти міст. Потім трошки відпочинемо та будемо працювати далі, вдома та за кордоном.
Сніжана САМАНЧУК
Віра ДОБЖИНЕЦЬКА
