Коли мета дорожча за життя. Депутат Івано-Франківської міської ради Андріан Волгін сьогодні о 00.00 розпочав голодування під адміністративним будинком з вимогою повернути у комунальну власність спорткомплекс «Олімп». З Андріаном ми обговорили все: мету, силу духу, проблему незаконної приватизації.
– Що стало останньою краплею у проблемі приватизації спортивного комплексу «Олімп», так, що ви були ладні оголосити голодування?
– Боротьба розпочалася ще у 2009 році, тоді коли я був ще спортсменом та займався у цьому спорткомплексі. Вже тоді було відомо, що популярний банк хотів забрати цей об’єкт, через невиплату кредиту, славнозвісний аферистичний кредит. Вже тоді всі знали, що його ніхто не буде виплачувати. Я ще тоді кричав: «Олімп” – дітям! “Олімп” – дітям!». Підтримували спортсмени, боксери та студенти. Це призвело до того, що «Олімп» став студентським. Близько семи місяців тому, на засіданні президії обласної ради я заявив про те, що створено тимчасову комісію з розслідування цього об’єкту, оскільки стало відомо, що керівництво Прикарпатського університету було не в змозі утримувати цей заклад. Це стало причиною його продажу приміщень бізнесменам.
Тимчасова комісія збиралася декілька разів, а потім змінився керівник спорту і справа притихла. На сесії міської ради я оголосив, що потрібно вступати у переговори із Прикарпатським університетом щодо викупу «Олімпу», а мені дали мені стандартну відповідь. З ким тоді мені боротися? Займатися написанням заяв та звернень немає сенсу, просити представників правоохоронних органів розпочати кримінальну справу я теж не буду. Скажу більше, ця кримінальна справа вже є, вона була відкрита ще у 2009 році. Тому на сесії я заявив про голодування. Я готовий покласти своє здоров’я і життя за «Олімп». Я не звинувачую міську владу, а закликаю об’єднати зусилля міста та області для створння умов. Там мають займатися діти, туди мають повернутися всі тренери. Раніше там були заняття з боксу, вільної боротьби, греко-римської боротьби, free-style, гімнастикою, тяжкою атлетикою, тенісом та плаванням. Чому б не виділити кошти із бюджету та зробити власний спортивний комплекс? Для обласного центру принизливо не мати свого спорткомплексу.
– Що для вас «Олімп»?
– Коли я осиротів, ми з тіткою жили біля «Олімпу». Там я почав займатися спортом, що допомогало мені жити. Коли я переїхав сюди з Криму, я розмовляв російською мовою, а перебування в «Олімпі» мені допомагало. Я почав спілкуватися із спортсменами, які завжди мене підтримували, також заводив нові знайомства. Зараз вже 10 років як я майстер спорту України з боксу. Шкодую, що у 2009 році не зміг власними силами втримати “Олімп” для громади.
– Як ви гадаєте, що максимально можна досягти голодуванням та на який мінімум розраховуєте?
– Якщо говорити правду, то максимально хочеться, щоб розпочали кримінальну справу про приватизацію, яка відкрилась ще у 2009 році. Всім зрозуміло, що екс-директор «Олімпу» приватизував у приміщенні спорткомплексу і сауну, у якій колись парилися діти, і планується відкриття магазинів.
– Наскільки складно жертвувати своїм здоров’ям та життям заради такої мети?
– Це невдячна справа. Всі вже давно забули, що я був на фронті і обливають мене брудом. Бачу коментарі про те, що я займаюсь піаром. Та нехай це буде мій маленький крок, мій маленький піар, аніж нічого. То давайте всі будемо піаритися, якщо довкола одні патріоти. Знаєте, коли у мене почнеться запаморочення, я не буду відповідати за свої дії.
– Чи підходили вже до вас представники влади із розмовою чи звертанням, а також, що говорять перехожі?
– Так, підходив мер і пропонував мені чаю. До мене приходили тренери та перехожі. Будучи у палатці я чую різні фрази, закидають: «Чого він цим доб’ється?». Я роблю це, перш за все, для себе. Я краще буду почуватись, знаючи, що роблю правильні дії. Якщо кожен депутат буде небайдужим до таких справ – у всьому буде порядок. Жити на державні гроші, відкривати свої фірми і водночас ставати патріотами – неможливо. Я не знаю яке у мене буде запаморочення, але я готовий до радикальних дій.
– Як реагують близькі на голодування?
– До мене прийшла дружина мого двоюрідного брата і каже: «Скільки ти ще будеш нас мучити?». Спочатку фронт, згодом полон, а зараз голодування. Я по-іншому не можу, оскільки ці об’єкти мені дуже дорогі.
– З якими словами ви б звернулися до франківців?
– Нехай кожен згадає своє дитинство, чи юнацтво у спорткомплексі. Підтримкою для мене стане навіть добре слово. Нехай кожен принесе мені по трісці і я підпалю все сам, а відповідальність візьму виключно на себе. Бодай кожен зробить свій маленький внесок, навіть, якщо це будуть прості слова вдячності. Не може бути такого, щоб у нас не було коштів для утримання спортивного комплексу для дітей. Може у нас немає грошей і для утримання лікарень? Це ж майбутнє наших дітей.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь