Брія Блессінг – американська та українська співачка, композитор. Брія стала відомою в Україні після участі в четвертому сезоні талант-шоу «Голос країни» у команді Святослава Вакарчука. Зараз проживає у Львові, але народилася в місті Шугар-Ленд (Техас, США) у родині християн Марка та Ронди Блессінг. Коли дівчині було 13 років сім’я переїхала в Україну для місіонерської роботи. Переїзд не планувався тривалим – максимум один-два роки, але залишились жити в Україні.
До Івано-Франківська Брія Блессінг завітала для виступу у конференції «TEDx Ivano-Frankivsk Women». Про що розповіла співачка франківцям, як змогла адаптуватися та про музичну кар’єру читайте у розмові.
– Які враження від виступу на конференції?
– Я дуже рідко бувала у ролі спікера. Я співачка і це те, що я вмію. А от розповідати щось на публіку – для мене дуже складно. Я так хвилювалася і, звісно, попередньо підготувалася до розповіді. Але не можу не сказати, що це дуже класний досвід для мене.
– Чим саме ви ділилися із франківською публікою?
– Я проаналізувала свою історію. Для мене головне передати людям те, що коли шлях до мети складний, то з нього обов’язково буде користь. Розповідала про те, що не потрібно боятися складних моментів, оскільки саме вони дають усвідомлення того, хто ми такі, та для чого на цій землі.
– Що простіше вам дається: спів чи ораторське мистецтво?
– Співати для мене, звісно ж легше, в цьому я досвідченіша. Мені комфортніше через музику передати певний зміст, аніж через слова. Я зрозуміла, що бути спікером – це дуже геніальна річ. Люди, котрі це роблять – для мене герої. Дуже важко сформулювати свої думки так, щоб у словах був сенс.
– Бріє, за походженням ви не українка, а американка. Розкажіть чому ви приїхали до України?
– Я не можу сказати, що я хотіла переїхати жити до іншої країни. Коли батьки розповіли мені про переїзд, я благала їх залишити мене в Америці. Був варіант, що я залишуся жити із бабусею та дідусем в Америці, але в результаті батьки сказали, що ми одна сім’я і маємо жити разом. Я дякую Богу, що вони зробили саме так. Мої батьки віруючі люди і вони відчували поклик від Бога переїхати, правда вони не думали, що це буде назавжди. Гадали, що приїдемо на рік, чи два.
– Чому ваша сім’я вирішила тут залишитися?
– По-перше, вони зрозуміли, що тут їхнє місце, а по-друге, ми всі закохалися в Україну. Через деякий час ми просто не захотіли повертатися. Раніше у мене було бажання повернутися, але зараз уже ні, я звикла до цієї країни та полюбила її.
– Чи складно було вивчити українську мову та адаптуватися?
– Процес адаптації відбувався дуже довго. Лише з 2004 року, з часу Помаранчевої революції, коли ми із друзями поїхали до Києва боротися за Україну я відчула себе в Україні своєю. Це і був той ключовий момент, коли я почала почувати себе не американкою в Україні, а частиною цієї нації.
– Чи розділяє сім’я твою музичну діяльність?
– У мене завжди була підтримка з боку родини, за що я дуже вдячна. Був час, коли моя мати активно заохочувала мене до навчання, до здобуття вищої освіти, але в той час я була активно задіяна у місіонерській праці, тому не відчувала великого потягу до навчання. Батьки мене завжди і у всьому підтримували. Вони сказали: «Якщо це поклик твого серця, якщо це те, що ти відчуваєш, то вперед – ми тебе підтримуємо». Мій батько навчив мене грати на фортепіано та перших акордів. Минулого року у мене був великий різдвяний концерт, де зі мною співали мої батьки.
– Розкажіть про вашу громадську діяльність. Чим саме займаєтеся?
– У 2012 році я заснувала організацію «Lviv Abolitionists» напрямком діяльності якої є запобігання торгівлі людьми. Коли я була в Америці, я вперше почула про торгівлю людьми. Після того, як я дізналася, що така ситуація є і в Україні, що українці страждають у рабстві, я не могла у це повірити, і вирішила, що потрібно щось із цим робити. Я розуміла, що я одна не подамся «у світ» рятувати цих людей. Разом із друзями ми зібралися і вирішили, що можемо розказувати про цю проблему іншим, задля того, щоб запобігти такого у майбутньому. Ми працювали у навчальному напрямку.
– Де у Львові можна відвідати концерт Брії Блессінг?
– Для мене ніколи немає значення велика сцена, чи ні. Головне – це музика. Навіть якщо одна людина сидить і слухає тебе – це вже варто того, щоб подарувати себе комусь. Тому я часто співаю у Львівських закладах. Я люблю там співати джаз, це вже стало моїм хобі.
– Ваша остання композиція написана для фільму Тараса Химича «Жива». Розкажіть більше про цю пісню.
– Ця співпраця була для мене дуже цікавою. Моя пісня «Я відчуваю тебе» була створена безпосередньо для фільму. З Тарасом ми зустрілися за чашкою кави, і він розповів мені історію фільму. Моїм завданням було написати пісню про віру сильної реальної жінки, на що я мала два тижні. Спочатку хвилювалася через короткий термін, але в результаті все вдалося. На жаль, мене не буде в Україні, коли відбудеться прем’єра фільму.
– Які у вас враження від нашого міста?
– Я вже втретє у Івано-Франківську. Це чарівне та магічне місто з теплою атмосферою. Я з першого разу полюбила Івано-Франківськ.
Тарас ЗЕНЬ
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь