“Життя – це пригода”. Юлія Скоробогач

“Життя – це пригода”. Юлія Скоробогач ( Julia Skorobogach ) мандрує світом, вирізняє країну на запах і закохує іноземців в Україну. Любов до навколосвітніх подорожей зародилася у Юлії практично з пелюшок. Вперше дівчина летіла в літаку в 4 роки. Відтоді, ця магія її не полишає. Нині у її списку – ні мало, ні багато – 37 країн світу. І, найцікавіше – дівчина-мандрівниця святкує свій день народження у різних куточках світу. Ця добра традиція завдовжки у 8 років. Вражень назбиралася повна валіза, вистачить на тисячоліття.

Тут і зараз

Будь зі мною у цьому моменті.
Чуєш?
Всі шість чуттів увімкни наповну.
Дивися. Торкайся. Будь поруч – світом своїм, душею, рукою.
Увійди у цю мить! Зараз.
Скажено минучу, бентежно вразливу, наповнену нами по вінця кімнати.
Говори.
Повертайся, зазирай у очі і говори. Змінюй темпоритми, шукай інтонації, щоб всі контексти набули обрисів. Щоб порозуміння.
Бо цей момент не повториться, не відбудеться з нами знову. І жодної секунди вже не відмотати назад.
Відчувай.
Щільність атомів навколо, мій настрій, своє вагання.
Вбери фібрами, плазмою, влови рецепторами.
Заповни простір присутністю, залишся в миті.
Добре тут, де ми є.
Зрозумій і віддайся пориву.
Цілуй у маківку, дихай в потилицю, притуляйся лобом до плеча. Дій як каже серце.
Будь в моменті.

Тут і зараз.

Ексклюзивне інтерв`ю в РадіоШоу Зроблено в Україні:

В Івано-Франківську Ви вже уп`яте. Цього разу ми зустрілися із Вами. Нам пощастило

Це крайня поїздка. Зовсім нещодавно, я була у Португалії. Це була спонтанна поїздка, яку я організувала собі на день народження. В мене є добра традиція – ось уже 8 років поспіль я не святкую свій день народження в Україні. Я їду в якусь іншу країну і завжди зустрічаю його з іншими людьми. Але цього року майже так і вийшло. Я відправилася у мандри саме у мій день народження, в другій половині дня. У молодят є весільна подорож, а у мене – “деньнародженнєва подорож”

Так, у мене була давня мрія – я хотіла у свій день народження потрапити у Порто до океану. І це сталося!

Прекрасний! З пінкою. Я собі підозрюю, що саме з нього і з цієї морської піни виходила Афродіта

Так. Я думаю, що це гарна традиція і її варто підтримувати. Слід ламати стереотипи, які кажуть, що аби наважитися мандрувати або вийти за межі свого комфорту чи за межі свого дому, потрібна обов`язково компанія аби з кимось, як кажуть, “іти в ногу”

Аргументи? Їх дуже легко навести! Для цього вам необхідно відповісти на декілька простих запитань:

– Коли Ви почуваєте себе абсолютно впевнено, тоді, коли Вас підтримують друзі?

– Ні

– А що має відбутися аби Ви почувалися впевненою у собі. Це відчуття впевненості в середині нас, правда?

– Вочевидь, так!

Так ось, один фактор уже є. Отож аби Вам кудись піти, Вам не потрібен хтось. Ви у себе вже є!

– Тож треба вірити у себе і у свої сили

– Не треба нічого вірити! Ви у себе є. І цього достатньо!

Другий аргумент. Ви згадували друзів, які Вас люблять, які Вас підтримують, допомагають словом, ділом. А вони нікуди й не діваються! Перебуваючи за кордоном, перше що я роблю, це заходжу в інтернет, відписую низку повідомлень – що зі мною, показую фотографії, бо вони за мене хвилюються. Вони влаштовують мені зустрічі із друзями друзів по Фейсбуку… І це нормально. Коли, я вже не можу вийти на зв`язок, адже телефонувати це дорого, в мене є один зв`язковий, який потім передає інформацію далі.

Отож, другий фактор – Ваші друзі з Вами, Ваші друзі діляться з Вами Вашими друзями і це ще крутіше! Ви приїжджаєте в іншу країну, а складається таке вреження, що Ви зустрічаєте свою людину, вона якимось чином поділена на троє, а там ще на троє.. і це величезний “плюс” у Вашу скарбничку вражень

Далі – логістика. Вам страшно сісти у автобус і поїхати в іншу точку світу? Це абсолютно не страшно! Адже, Ви, як правило, їдете громадським транспортом – автобусом, потягом, літаком. А там теж люди ( сміється) і вони допомагають. Це, зазвичай, зайвий раз допомагає Вам зібратися. Елементарно. Це те що ми інколи не помічаємо. До прикладу, нас ведуть, ми ідемо за кимось. А тут такий момент – Ви просто наодинці із собою і себе комфортно ведете. І це круте відчуття, яке варто спробувати. Обов`язково!

Свідоме і усвідомлене рішення. В мене сім`я страшенно непосидюча ((сміється)) З самого дитинства завжди кудись нас возять. Завдяки мамі, – це перший літак, перша подорож тривалістю у 5 днів на Байкал, знайомство з усім вагоном

Перший мій поїзд, коли ти їдеш і бачиш Байкал трішечки з гори, це незабутньо. Потім, коли ти бачиш Байкал, ми тоді вже летіли назад, я бачила його з літака. Це потрясний вигляд. Це те саме, що цього літа я була на Балканах і побачила тамтешнє озеро Охрид. Погляд із землі чи із неба – однаковісінький, наче із Землі. Ти дивишся і буцімто розумієш, що у Землі є одне велике бірюзове око і воно дивиться на Вас.

Це надсильне враженння. І, звісно, люди! Як раніше, так і з дитинства найбільша цінність – це люди, які Вас оточують. Це емоції, які Ви готові розділити з кимось. Як в своїй першій подорожі я розділила свої враження із дівчинкою Гульнарою – Гулею. І ми з нею підтримували зв`язки досить тривалий час. Для мене це такий колорит! Ми знали різні мови, прекрасно розумілися (сміється)

Здивувати навіть і не прагну! А знаєте чому? Як правило, дивують речі буденні, які трапляються нам щодня.. ми проходимо повз них. Але мене захопила Шрі-Ланка. Моє серце там обов`язково і щомиті. Це однозначно

Зрозуміло, що це насамперед атмосфера. А ще – запах. Я скажу так, коли Ви виходите в аеропорту Коломбо, перше відчуття – Ви вступаєте у 35 градусів настояного на травах повітря, такого ніжного, теплого, наче персиковий сок, настояний на травах. І у Вас таке бажання, знаєте, просто взяти. А ще – небо. Воно змішане фарбами, буцімто художник розмальовує це все. І Ви так хочете долонею торкнутися неба і наче на скибочку свіжого хрумкого хліба намастити це повітря. Ось таке відчуття!

Так. І після цього неможливо говорити, що щось Вас вразило більше. Звісно, були слони, їжаки морські, які робили “кумедні поцілунки” (показує як це виглядає і сміється)

А Ви думаєте вони нічого не роблять сидять собі і коляться?

Ні, вони не розмовляють. Дикі істоти, вони такі кумедні. Виявляється в них є така частинка тіла, де немає колючок, і вони нею якось ворушать. Можливо, вони так їдять.. Я цього не знаю. Це морські їжаки з величезними голками.. І коли тобі на день народження витягають із дна океану дерево чорного коралу і коли ти пливеш на острів, на якому ні душі, цей острів викупив французький міліонер своїй коханій дружині, і ти приходиш на цей острів, а місцеві рибалки тобі кажуть: в тебе день народження! Все узбережжя дізналося, що в мене день народження, бо я йшла із квітами.

Так. І тоді рибалки кажуть мені: ми можемо повести Вас ось туди. Ми туди запливаємо і можемо ловити рибу. Там дозволено. І ось я із місцевими рибалками туди попливла. І вони мені дістали величезну мушлю, про яку я мріяла, коли читала книгу “Сказання про Шрі-Ланку”. І я бачила раджі. Їх вважають “раджі”, тільки вони були без екіпірування. (сміється) Вони дістали мушлю і дерево чорного коралу. І це все було в мій день народження! Як можна це забути?

Мабуть так. Просто мені їх дістали із таких зарослей. І не дай Боже, стати на морського їжака, бо буває різне… Але мені його дістали і тримали за одну колючку. Він наче величезний футбольний м`яч із мега колючками-відростками. Їжачка кладуть на руку, головне щось під низ покласти, і коли він без води, він починає шукати, де ж та вода і виробляє ось такі кумедні поцілуйчики (показує, як це робиться). Це страшне видовище, я не чекала такого. Вся тремтіла від побаченого (сміється))

Хочу сказати – багатьма. Але.. Я розумію багато мов. А володію частково англійською, трішечки польською і вчу іспанську. Вона страшенно мені подобається. Це мова, від якої у мене розквітають вуха (сміється)

Ні, вона не схожа на італійську! Для мене – ні. Я слухаю постійно радіо – італійське, іспанське, мальтійське, англійське, португальське. Ці радіостанції у моєму постійному прослуховуванні. Це різні мови, різне звучання

Французьку я не знаю, хібо що лише “oui”. А от в іспанців все mañana (“маньяна“). Тобто все так повільно. Якщо говорити про Іспанію і обрати одне слово – це “маньяна”

Це означає потім, завтра. Якщо ти хочеш щось зробити, – зроби це завтра. Якщо ти хочеш встигнути щось зробити – зроби це завтра, не поспішай, зробиш це завтра (сміється) Це філософія життя. Куди тобі поспішати – насолодись життям сьогодні, а все інше – зробиш завтра

Звісно, такий бар`єр є

Кумедний випадок був на Мальті зовсім нещодавно. Там говорять мальтійською і англійською мовами. Мальта вважається своєрідною мовною школою. Туди часто їздять студенти на навчання. Я взагалі залюблена в українську мову і за мною люди повторюють українські слова чи фрази і переходять на українську мову. Українська мова моя улюблена. Я її невиправний фанат

Ні, я нікого не спонукаю, я просто кажу: я люблю. Все! Цього достатньо для мене. І я приїжджаю. А тут Маріо – господар дому, в якому я жила. І я намагалася з ним порозумітися. Але його англійська із присмаком трішки італійської, при цьому Маріо говорить доволі швидко та ще й із італійським акцентом, і я дивлюся на нього і наче розумію, тобто деякі слова вихоплюю з контексту, а потім кажу: slou. Аааа, зрозумів-зрозумів.. відповідає він. Відтоді розмовляв повільно і розбірливо. Ми зараз скажемо основних 5 фраз, які треба запам`ятати, каже він. Далі будемо орієнтуватися. Ми так вчили мову. І, зрештою, ми спілкувалися із ним трішечки чеською, дещо польською, частково іспанською та англійською. За 7 днів наших прогулянок я все розуміла абсолютно і це була суміш мов

Так, безумовно і ми порозумілися

Я з радістю поїхала б ще раз до Тунісу

Саме в пустелю. Туніс так сильно мені запам`ятався своєю пустелею. Такої молочної пустелі я не бачила більше ніде. От не зрівняється це видовище ні з чим. Там так красиво!

Запах?

Уявіть собі – молоко з кардамоном + до всього, якщо підсмажити злегка інжир (сміється) і трішки його в`ялити і вже насамкінець усе це додати до молока з кардамоном… тепер Ви розумієте смак Тунісу?

Мені часто це кажуть (сміється) Але, поки що я вагаюся

А багато хто спонукає мене саме до блогерства. Та я уникаю і одного, і другого, і третього. Я ділюсь своїми враженнями з друзями, це зрозуміло. А ще – просто публікую фотосвітлини, певні розповіді, хроніки з подорожей на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук … Мені не хочеться щоб це ставало професією, бо я до того почну ставитися інакше

Так. Але, знаєте, все що побачив, – то все твоє, все, що пережив – твоє. І не тому, що я егоїст і не хочу ділитися. Я ділюся контактами, емоціями і всім іншим… але… Більше того я описую. В мене є щоденники, де я все записую, занотовую

Так, справжні, написані від руки. Я їх із собою завжди везу. Пригадую, я була на Мальті. Тоді був не дуже погожий день. Сіла на кам`янистому березі під парасолькою і писала щоденник. Тому що пахло, так пахло море! Розумію, що з боку така картина виглядала дещо смішно. Але тоді нестерпно п`янко пахло морем. Неможливо було відкласти ці враження на потім, слід було записати їх одразу аби не забути. Треба сидіти і писати – коли паде дощ, коли пахне морем, коли розноситься аромат кавою і пастіціо, яку готують зараз ось тут, десь поруч… це треба писати зараз ..

Один із крайніх випадків. Я була у Порто. Я прилетіла туди вночі з багатьма пересадками. І, розумію, що я вже не потрапляю на громадський транспорт, але стою із надією в метро, щастя, що він в аеропорту. Запитую дівчину, яка стоїть поруч: яким же чином мені їхати? Вона відповідає: “Охохх, Вам не доїхати до Ві́ла-Но́ва-де-Га́йя , бо це доволі далеко. Але, каже, я Вас можу підвезти. Там від мого дому півгодини їзди автівкою. Але зараз перша година ночі, а Ви щойно прилетіли із Лондона. А вона каже: ну, будемо вважати, що у Вас сьогодні щасливий день! В мене хороший настрій і чому б мені не допомогти

Я страшенно здивувалася, хіба таке можливо? Зрештою, я погодилася і страшенно їй вдячна. Ми прекрасно доїхали. Зараз ми переписуємося. Ми на зв`язку! Власне, в кожній країні я товаришую, якщо ці стосунки так можна назвати. Можливо, з цими людьми ми дуже рідко бачимося, а з кимось таки справді бачимося. Нещодавно приїжджали друзі з Єгипту до нас в Україну аби побачити зиму. Я ще дивувалася, як можна з Єгипту їхати в Україну аби просто побачити зиму. А їм хочеться їхати і хрумкати сніг, вони так, звісно, не робили. Я їм кажу: у нас мінус 10. Вони відповідають: прекрасно! А пробували їсти свіжий сніг, він щойно випав – скуштуйте (сміється) Тепер вони це згадують

Я сподіваюся, що так і буде

Однозначно! По-перше, я говорю українською. От наприклад, коли ми починаємо знайомитися, я кажу, що я дуже сумую за Україною і, якщо можна, я трішки поговорю з Вами українською. Що Ви зрозумієте? Згідно із твердженнями психолінгвіста, кожна людина здатна зрозуміти із тексту 30% з будь-якої мови

Так. 30% зі 100 % будуть зрозумілими. За допомогою міміки, жестів, тональності

Це мова, якою я спілкуюся зараз із Вами. Звісно, коли я розмовляю зі своїми студентами, доводиться говорити більш рафіновано, адже я хочу бути для студентів добрим прикладом. А під час мандрівок, де б то не було, насамперед я вчу слово: “дякую”. А ще я дуже люблю своє Поділля. Я з гордощами розповідаю, що я родом із Поділля. І вони намагаються повторити це слово. Щоправда звучить це іноді кумедно, але перед тим вони запитують Поділля – це як? То я кажу: от наприклад, якщо з`єднати Ваші гори, додати туди ще трішечки гір Швейцарії, а тепер ще й пустити сюди річку. Вона така, як Ваша, але у нас ще такі красиві оксамитове узбережжя, а ще там … Ось так мальовничо змальовую свій край. Вони із величезним захопленням кажуть: клас! А ще я їм показую фотографії, як доказ

Такими розмовами Ви закохуєте іноземців в Україну. І, завдяки Вам іноземних туристів в Україні більшає. Ваші друзі по всьому світу, а це, нагадаємо – 37 країн, рано чи пізно вони завітають в Україну. Саме подорожами ми розповідаємо про Україну і дізнаємося про світ. А потім ділимося своїм досвідом . У музикантів свої враження від мандрівок, свої асоціації. Зараз від Радіошоу “Зроблено в Україні” музичний подарунок – пісня Miles Babies – Porto.

О, як приємно!

Я люблю борщ. (сміється) І люблю свій борщ! Пробачте мене всі інші господині. Це те, що я намагаюся робити, готувати, пригощати. Одним словом – люблю борщ (сміється). Але якщо серйозно, то сюди можна віднести морепродукти, середземноморську кухню. Тому, коли я говорю Іспанія – країна благородна і благодатна. Мається на увазі і кухня, в тому числі

Окрім величезної любові і старання, звісно, присутній неодмінно цукровий буряк і обов`язково із вінницьких чи подільських полів. А ще – ложечка варення

Так, саме варення!

Зазвичай, я кладу грушеве або персикове варення, але якщо під рукою є якесь інше – можете покласти й інше. Це мій маленький секрет. Але варення варто класти небагато – маленьку ложечку. І ще одна таємниця: я люблю збирати і привозити із собою різноманітні спеції, тому я їх “мікшую”, як завгодно, і додаю у борщ

Ага, гарне визначення. Клас. Я тепер буду знати, як тепер це дійство називати на кухні. Це не хаос! Це ді-джейство! (сміється). Тому я “надіджею” собі декілька таких приправок. А ще люблю класти до борщу гриби. Зовсім небагато, їх перед тим слід легенько підсмажити, вони додають особливого смаку

Так! Оце смакота!

Ви ж не забувайте! Ви кладете ложечку варення не комусь в тарілку, а у велику каструлю. Я, коли готую, обираю велику посудину, як для великої сім`ї. Так, як це колись робила моя бабуся. А вона у мене повар із 30-річним досвідом. Щоправда, це не її рецепт. Вона готує по-іншому. Про це можуть розповідати тисячі людей, я не побоюсь цього слова. Раніше я десь підгледіла чи підчитала, вже й не пригадую де, чи в улюблених кулінарних книгах чи у фільмах.. Та, коли кладеш у велику каструлю маленьку ложечку варення – буквально дрібку, цього достатньо аби смак був оригінальним і неперевершеним

Ви запитували яким чином подорожувати? Ну, звісно, професійна діяльність і дещо викладацька діяльність мають значення. Я багато мандрую зі своїми вихованцями, своїми студентами. Ми їздимо на фестивалі

Будь ласка, я готова їхати в іншу країну в хорошій компанії. Більше того, ми б разом із Вами точно здобули “золоті винагороди”. Торік ми привезли “Золоту нагороду” в номінації відео і це було дуже класно, бо команда зовсім нова. Я працюю в Київському палаці дітей і юнацтва, там агенство Young press. Тут навчаються діти, які в майбутньому будуть журналістами . Принаймні, зараз вони так себе позиціонують. Саме з ними ми намагаємося збирати колорит в різних регіонах і в різних країнах .. Ми часто їздимо в Польщу

Збирати колорит і віддавати. Адже під час подорожей своєю присутністю ми несемо частинку України в світи і навпаки

Так, це однозначно. І це очевидно, коли іноземці на увесь голос співають українські пісні. От ми приїжджаємо у Польщу на фестиваль. Там виступають представники 13-ти країн світу. Звідти повертаються і всі дружно співають :”8-им кольором”. Всі знають цю пісню – грузини, поляки.. Вони всі співають разом із нами нашу пісню (сміється)

В мене до прізвища, а точніше до моїх пращурів тільки одне єдине запитання: коли?

Подорожі виникають по-різному. Іноді я обираю пакет “все включено” і дозволяю собі ніжитися на пляжі, подорожувати, ходити по ресторанчиках у туфлях на підборах. А іноді мені страшенно хочеться взяти рюкзак на плечі,

саме так я поїхала в Португалію, хоча в мене був “Luxury-відпочинок”. Я так вважаю. Адже я побачила і спробувала стільки всього цікавого, і це було із рюкзаком за плечима. Насправді, за кордоном по-іншому сприймають дорогі подорожі. Звісно, в мене немає яхти, а це суттєво заважає моїм подорожам (сміється), в мене немає..

Звісно, можна. Моя нинішня мрія – фургон, на якому я можу подорожувати. Сьогоднішній ранок в мене розпочався із пісні і я подумала, от саме під цю пісню я б із задоволенням подорожувала у фургоні і двоє своїх собачат я б також взяла із собою. Ми б із ними разом мчали просторами. Але, коли у тебе цього поки що немає, то якщо ти сприймаєш все як Luxury, то в тебе буде все, як лакшері.

Щоправда наших туристів можна упізнати здалека: інколи по шубі, яку європейці-туристи ніколи не носять. Побачили і кажуть: о, це українець, причому, щойно приїхав!” (сміється)

Тому усі ці нюанси, на мою думку, зайві. Відчувайте себе комфортно, створюйте нестрій навколо себе такий, який спонукав би людей поділитися навіть іноді останньою скибкою хліба з Вами. Я коли їду у подорожі беру із собою український шоколад, ласощі, які можна перевозити, я завжди чимось смачненьким пригощаю іноземців. На Шрі-Ланці, наприклад, фанатіли від українського шоколаду. Тому рекомендую: діліться, купуйте. Я, певно, велику частину бюджету витрачаю саме на подарунки незнайомим людям. Тому говорити про багатство (сміється)

Ви знаєте, “все, що віддав – все твоє”. Я б сказала так. І це не філософія – це правда!

Я сподіваюся, що так і буде.

Дякую Вам, Ви неймовірні ведучі, які дозволяють розповісти найкращі історії із подорожей і хочеться пригадати усе найприємніше разом із Вами