Освідчення – важливий крок у житті кожної закоханої пари. Це подія, яка тримає у напруженні всіх присутніх аж до бажаної відповіді «Так». Хтось вважає це надто інтимним моментом і надає перевагу усамітненню, щоб розповісти таким вчинком про свої почуття. Натомість дехто готовий кричати на весь світ про своє кохання. І як не крути, але другі все ж виграють, адже яка дівчина не мріє про особливе освідчення у коханні.
На місці цих дівчат хотіли б опинитись десятки інших, а хлопці мають можливість поспостерігати за тим, як зробити незабутнє освідчення. Ми дізнались, як продовжились історії пар, за освідченням яких спостерігало чимало іванофранківців.
Юрій та Ірина
Історія цієї парочки почалась дуже цікаво. Вони познайомились у поїзді, де і подумати не могли, що це справжнє кохання. Юра твердо вирішив, що завоює не тільки увагу, а й прихильність Ірини. Цікаві розмови, жарти, прогулянки і наполегливість Юри стали викликати у дівчини неабиякі почуття. А спільна подорож до Вінниці поклала початок їхнім стосункам. І через 5 років романтичних стосунків, Юра наважився зробити наступний крок на шляху до сімейного життя. Його освідчення не тільки бачив, а й чув цілий Івано-Франківськ.
Юра працює пожежником, тому не обійшлось без пожежної машини, сирени та полум’я почуттів. А дівчина в цей час готувалась до святкування Дня народження.
Ірина: Я про освідчення навіть не здогадувалася. При тому, що ми живемо разом і все це готувалося у мене під носом.
Допомагали хлопцю в організації освідчення чи не всі знайомі, адже не так вже і просто втілити все задумане, коли кожна секунда має бути під контролем.
Ірина: У цей день зранку я взагалі відправила його на роботу! А він, як виявилося, попросив, щоб його на роботі підмінили. І поїхав у цей момент по квіти. А я, за попередньою домовленістю, зустрілася з подругою, яку давно не бачила (як потім стало відомо – вона була спільницею у цій справі і спеціально мене туди покликала). До речі, вдячна їй, адже перед освідченням вона подбала про мою зачіску і макіяж (оскільки працює в салоні краси). Словом, свою «місію» вона виконала на всі 200%.
Навіть коли на великому екрані Вічевого майдану увімкнулось підготовлене відео, Ірина ще й не здогадувалась про освідчення. Думала, це просто подарунок на 25-ти річчя від коханого. А коли на відео Юра почав обирати каблучку – Іра все зрозуміла. Далі приїхала пожежна машина і з неї вийшов закоханий рятувальник – емоції накрили.
Ірина: Сліз стримати не могла. Всередині емоції переповнювали, а зовні ніби заціпеніла. Я ледве видавила з себе відповідь, хоча й була у ній цілком впевнена.
Звісно, дівчина відповіла взаємністю. Закохані не зволікали і того ж року покрокували у повноцінне сімейне життя – одружились.
Ірина: Церемонію розпису зробили виїзну на Вовчинецьких горах. Це була моя мрія. А наші весільні фото можу переглядати безперестанку. «Медовий» місяць ми провели у Єгипті. І лише потім повернулися «з неба на землю». Сказати, що після весілля щось сильно змінилося, не можу. Проте, стали ближчі один одному – це однозначно. Словом, у нас все добре. Як і було…
Таке продовження отримала історія романтичного та гучного освідчення, яке стало подією дня чи не в усіх стрічках новин Івано-Франківська.
Руслан та Ірина
Руслан: Ми познайомились в соціальних мережах. Почали зустрічатись і вже після 6 місяців стосунків я зрозумів, що це людина, з якою хочу прожити все своє життя. Вона добра, турботлива та щира.
Руслан двічі ніс службу у зоні проведення ООС. Ще перед другим відрядженням хлопця у Маріуполь, він остаточно вирішив, що настав час робити наступний крок у стосунках з Іриною. Так, освідчення мало стати не тільки романтичною подією, а й сюрпризом для коханої.
Руслан: Каблучку я придбав у Маріуполі, а все інше, родина допомогла зробити. Скажу відверто, я не хвилювався чи вона погодиться, адже неодноразово ми обговорювали теми про сімейне життя.
А для Ірини цей день запам’ятався більш емоційно. Зізнається, що для неї все було дуже неочікувано.
Ірина: Коханого не було 4 місяці, і в той день я просто зустрічала його зі Сходу. Про освідчення навіть не думала. Зібралось багато людей, всі чекали автобуси з хлопцями. Мене хтось покликав і я відійшла на деякий час (тепер розумію, що це для того, щоб я не бачила організаційних моментів). Повертаюсь, всі хлопці вже стоять в строю, а Руслана нема. В мене почалась паніка, не розумію де він. Командир батальйону запитує: «Всі повернулись?», а я хвилююче відповідаю: «Смолінського нема!»
Важко уявити, що відчувала Ірина в ті хвилини. Переживання, побоювання найгіршого охоплювали свідомість дівчини.
Ірина: Раптом виходить Руслан з квітами і освідчується мені. В мене шок і одночасно радість. Звичайно, я відповіла «Так» .
Одразу після пропозиції наречені вирішили проживати разом. Руслан зізнається, що планують весілля десь через рік. Обоє щасливі і впевнені в правильності власних рішень.
Віталій та Іванна
Іванна: Наша історія знайомства дуже незвична. Віталій мав поговорити з моїми двома залицяльниками, щоб вони не турбували мене. Після цього ми стали хорошими друзями. А часті розмови почали нас зближувати, адже виявилось дуже багато спільних тем. Почалась війна і Віталій поїхав на Схід. Ми перестали спілкуватись, щоб наше захоплення одне одним не переросло в щось більше.
Але для цієї пари доля підготувала дещо інше. Віталій повернувся з АТО і завзято поновлював спілкування з Іванною. Приходив на роботу до дівчини, розповідав військові історії, а Іванні це подобалось. Після наступної поїздки на Схід, Віталій потрапив у лікарню. І знову зателефонував Іванні, щоб почути її.
Іванна: Ми вирішили зустрітись на свято. Сиділи у гостях і не зводили очей одне з одного, насолоджувались. Через деякий час ми почали зустрічатись. Віталію було дуже важко після поїздок на Схід, тому тато забрав його в Польщу на деякий час. В серпні 2018 року коханий повернувся додому і запропонував зустрітись в центрі міста. Всі родичі зібрались, чекали на Віталія, а його чомусь не було видно. Я дуже хвилювалась, бо вже два дні він погано себе почував – піднялась температура.
Хлопець добряче перевірив терпіння Іванни. А тоді на великому екрані з’явилось підготовлене відео про майбутніх наречених. Дівчина здивовано спостерігає за екраном, а в голові тільки «Де Віталій?»
Іванна: За декілька хвилин я побачила коханого і заспокоїлась. Аж раптом він підходить з квітами, каблучкою і освідчується. Я була дуже щаслива. Вже пізніше прийшло усвідомлення того, що це була пропозиція вийти заміж, емоції вирували ще довго.
У Віталія були тільки одні побоювання: прийде Іванна чи ні? Цікаво, що у дівчини є одна особливість – запізнюватись, і той день не став виключенням. Тому Віталій згадує, що стримував себе, щоб не розвернутись і не піти, коли її все не було.
Віталій самотужки все придумав та підготував. Таке освідчення назавжди закарбується в пам’яті закоханої пари. Зізнаються, часто згадують цю подію і посміхаються від щастя. А Іванна наголошує, що й не думала тоді про таке гучне освідчення.
Згодом пара одружилась і їхня романтична історія знайшла своє продовження у маленькій донечці.
Христина Ткачук
Залишити відповідь