Як можна за мінімальний бюджет зняти повнометражний фільм? Ще й такий, щоб одночасно захоплював своєю історією і тримав у напрузі глядача.
Про це ми поспілкувались із актором театру і кіно та волонтером Назаром Борушком. За його плечима чималий досвід зйомок у кіно та серіалах. Зокрема, Назар зіграв головні ролі у повнометражних стрічках “Посттравматична рапсодія” та “Замок”, а ще в серіалі “Вечірка”.
– Ти зіграв головну роль у стрічці “Шлях поколінь”. Розкажи про це.
Зараз ми відзняли фільм “Шлях поколінь”. Стрічка заснована на реальних подіях. Наш генеральний продюсер Михайло Ухман – доброволець та журналіст, який спілкувався з колишніми воїнами УПА. Зокрема, фільм створено на основі розповідей Ганни Зеленої. Це мав бути короткий метр, але з допомогою діаспори та волонтерів ми змогли відзняти повнометражну стрічку.
– Який бюджет стрічки?
Бюджет складав близько 1,5 млн. грн. Втім, це не кінцева сума, бо ще триває етап монтажу. Попереду ще робота зі звуком, графікою та рекламою.
– Все ж це невелика сума для фільму?
Так, звичайно. Іноді витрачають і 40 млн. на стрічку. Про результат – це вже інша тема. Просто багато людей відгукнулись і допомогли нам. Наприклад, дали німецьку техніку для кадру та інше необхідне. Мені було цікаво й одночасно складно, адже я виконую головну роль у фільмі. За сценарієм, я керую розвідкою. Зі мною в кадрі були справжні вояки, а я змушений був ними керувати, тож хвилювався.
– Які ще труднощі були в тебе, як в актора?
Окрім головної ролі, мені додали ще й другорядну. Я граю двох персонажів у різні періоди. Перший – воєн УПА 1943-44 років, а другий – воєн АТО. Останній вважає, що війна на Сході України – це політика. Одного разу він відпочивав з дівчиною на природі й вночі почув спів неподалік пам’ятнику воїнам УПА. Підійшовши ближче він побачив упівця з яким розпочав діалог. Результатом цієї розмови стало те, що мій герой вирішив піти в АТО.
Труднощів було чимало. Починаючи від фінансових проблем і аж до погодних умов. Складно було й через карантин. Наприклад, хтось захворів, і вже всі переживають чи це не ковід. Ще важко було долучити до стрічки відомих акторів.
Згадую, як в нас серед німецької техніки був мотоцикл. Прекрасно працював до того часу, як увімкнулась камера. Тобто він чомусь працював тільки тоді, коли була виключена камера.
Раділи ми з того, що до фільму долучилась діаспора з Канади, Фінляндії та Італії. Ця тема справді їм цікава, і нас вже чекають і з прем’єрою. Все ж перша прем’єра буде в Києві.
– Тобто у фільмі прослідковуються певні паралелі між упівцями та воїнами АТО.
Так. Тоді так само захищали Україну, як і зараз.
– Все ж ти працюєш над двома фільмами?
Перший – “Шлях поколінь” ми знімали в Києві, на Сході й на Волині. Це мав бути короткометражний, але так сталось, що він став повнометражним фільмом.
Другий – ще одна стрічка про УПА. Її сюжет буде розгортатись у моєму рідному селі.
– Напевне, через те, що стрічка стала повнометражною, багато що довелось змінити. Як це відбувалось?
Ми дописувати сценарій на ходу, розширювали лінії персонажів. Радикально нового ми не придумували.
– Розкажи про другий фільм, який зніматимете на Прикарпатті.
Я захопився темою УПА, і вирішив попрацювати не над документально-художнім, а над художнім фільмом. Історія розгортається в селі Клубівці на Прикарпатті. В центрі села є криївка, де переховувалось 8 хлопців. Легенда розповідає, що при затриманні, хлопці обрали смерть – переодяглися у вишиванки й спричинили собі смерть. Втім, кажуть, що одному все ж вдалось втекти.
– Ти спілкувався з очевидцями тієї події?
На жаль, очевидців не залишилось. Ми працюємо з краєзнавцями, архівними документами та істориками. Ця історія передавалась з покоління в покоління, то ж і залишилась донині. Думаю, поки ще є люди, які щось пам’ятають про УПА, потрібно це висвітлювати. Зараз майже нема художніх фільмів про УПА.
– Тобто ти пробуєш себе ще й у ролі режисера?
Скоріш у ролі продюсера, до режисера мені ще далеко.
Це буде драма, але ми не хочемо робити якусь депресивну стрічку. Хочемо привернути увагу молоді. Звичайно, всі йдуть в кіно, щоб відпочити. Довкола суцільна драма, тож хочеться хоч там розслабитись, а не думати. Тож ми думаємо над тим, як доповнити наш фільм ноткою позитиву.
– Ти підкорював вже досить багато образів, а чи зміг би зіграти жіночу роль?
Чесно, я ще про це не думав. Втім, це було б цікаво (сміється). До речі, в шекспірівському театрі чоловіки виконували жіночі ролі. Це нормально сприймалось. Думаю, все залежить від сценарію.
– Що найважливіше для актора?
Насамперед – бажання. Дуже важливо позбутись страху публічних виступів та різноманітних затисків. А талант вже десь там на десятій позиції.
Радіошоу “Зроблено в Україні”
Христина Ткачук
Залишити відповідь