Вокалісти рок-гурту з Івано-Франківська “Брати Станіслава” вже 10 місяців боронять нашу країну на передовій. Брати-близнюки Сергій та Володимир Гупали не вагаючись зробили паузу у своїй творчості й приєднались до бригади тероборони. Спочатку воювали у Харківському напрямку, а зараз – Запорізькому. Наприкінці грудня Сергій отримав травму і разом з братом повернувся додому на реабілітацію. Музиканти кажуть, на цей час повернуться до музики, а коли термін реабілітації мине, знову поїдуть на передову.
Про музику в окопах, пророчі тексти й творчі новинки під час реабілітації – про це говоримо далі в інтерв’ю.
– Ви нещодавно повернулись з фронту. Як там зараз?
Сергій: На війні – війна. Тут нічого не скажеш. Буденна, рутинна робота хлопців і дівчат по обороні наших територій, для повернення наших земель… Працюємо і всі надіємось на перемогу.
– Ви вагались перед тим, як піти на фронт захищати Україну? Чи все ж це було миттєве рішення?
Сергій: Ні, насправді зранку 24 лютого питання йти чи не йти не стояло. Ми пам’ятаємо емоційний стан будь-якого українця, коли кожен почув звуки вибухів, коли в кожній сім’ї прозвучали слова “О Боже, почалось”. Все ж багато хто очікував, що настане ця фаза війни.
– Якщо покопирсатись у піснях вашого гурту, можна побачити, що багато є пророчих текстів.
– Сергій: Вони не те, що пророчі. Просто історія боротьби з цим сусідом триває не один день, не тиждень, не два, не десять років і навіть не одне століття. Скоріш за все, ми співали про минуле, теперішнє і воно трансформувалось в майбутнє. Я маю надію, як і багато українців, що це вже фінальна фаза цієї війни. Нарешті наше покоління поставить крапку в цій боротьбі й знищить цю недоімперію – цей прищ на тілі цивілізованого світу, який треба просто видалити та забути про нього.
Володимир: Згідний з братом. Нам треба ставити жирну крапку в цій історії. Не три крапки, а одну. Після цього розбудовувати свою державу і жити щасливо.
– Який у вас найбільший страх пов’язаний з війною? І як ви намагаєтесь контролювати свій емоційний стан перебуваючи на фронті?
Сергій: Страхів на війні багато. Контролювати їх потрібно, бо якщо страх заволодіє тобою, то в результаті буде дуже сумна історія. Виживають і тримаються ті люди, які змогли цей страх трансформувати собі на користь. Тобто в силу, яка допомагає рухатись вперед, триматись на місці, надіятись на краще. Він (ред- страх) там є і кожна людина бореться з ним по-своєму. Добре, що є побратими. В цьому вся сила побратимства, коли один одного підтримує, коли тримають “за лікоть” у важкі хвилини. Це дає сили рухатись далі.
– Чи згадуєте ви про музику перебуваючи в окопах?
Сергій: На жаль, ми не так часто користуємось гітарою, як цього хотілось би. Не завжди ситуація й обставини дозволяють. Та коли з’являлась якась вільна хвилина, ми обов’язково намагаємось записати якесь відео, стрім, щоб підтримати насамперед людей і щоб вони бачили, що в нас все добре, рухаємось вперед.
– То ви навіть на передовій не забуваєте про своїх прихильників?
Сергій: Так, в цьому наша сила. Ми маємо один одного підтримувати.
– Розкажіть про одну із ваших пісень, яка присвячена цій війні.
Володимир: Пісня “Мамо” присвячена усім матерям, які чекають своїх синів з перемогою, живими й здоровими. І ми віримо, що так воно й буде.
– Як ви ставитесь до того, що деякі артисти, які завжди співали російською, зараз перейшли на українську? Їх треба критикувати чи підтримувати?
Сергій: Думок насправді є багато. На цьому етапі, мені здається, було б доцільніше підтримати. Це з тієї серії, що краще пізно, аніж ніколи. Чим більше популярний виконавець, який перейшов на українську, тим більший вплив він має на тих людей, які шанують його творчість. Якщо вже він перестав співати російською, то ті люди, які ще вагались, з якихось причин ще не могли самостійно перейти на українську, в результаті дивлячись на свого кумира теж зроблять вибір на користь рідної мови. На мою думку, це не погана тенденція.
Володимир: Хоча з іншого боку я завжди кажу, що це ніби людина, яка підпалила свій будинок, а потім намагається його гасити. Хоча й підтримую слова брата. Краще хай ця людина гасить будинок, аніж підкидує туди дрова.
– Чи є у вас якість обереги, талісмани? Що вас там рятує? Наприклад, кажуть, що часто бійці носять з собою дитячі малюнки.
Володимир: В кожного є якісь свої обереги. Для когось справді такими оберегами є малюнки, які дітки пересилають у великих кількостях. А для когось – речі з дому. Мені моя молодша дитина надіслала конвертик зі словами “Я тебе люблю” і підписала “Таткові”. Я його ношу в бронежилеті біля серця. Я навіть зняв коротке відео, де показав любов до цього конвертика і сім’ї. Для мене сім’я – це уособлення маленької ланки всієї України.
Сергій: А от мені бракувало такого оберега. Потім випала нагода поїхати на декілька днів у відпустку. Це було на початку осені. Я з дружиною пішов у тату-салон і мені на руці набили перші літери мого ім’я, дружини й дочки. У важкі моменти я завжди дивлюсь на це тату, можу його поцілувати й заспокоююсь. Може хтось зі сторони думає, що я себе просто цілую в руку, але насправді це тату повертає мене думками додому і я одразу відчуваю спокій.
– Вдається вам відволікатись якось від війни, жартувати навіть перебуваючи на позиціях?
Сергій: Так. Все, як в житті. Просто там більше чорний гумор. Десь він жорсткіший, але без цього ніяк.
Володимир: Здебільшого він побудований на підколюваннях один одного.
– Зараз ви працюєте над новою піснею “Ген українця”. Коли її можна буде почути?
Сергій: Ми сподіваємось, що все ж встигнемо випустити студійну версію пісні. Час моєї реабілітації добігає кінця, тому намагаємось вміститись в ці часові рамки.
Володимир: До початку повномасштабного вторгнення ми не встигли її записати. За цей час вона трішки набула нового сенсу. Ген українця є в кожного, хто себе відчуває ним. До повномасштабної війни ми надавали їй мотиваційного сенсу, щоб пробудити цей ген, свідомість. Зараз пісня – вже ствердження, що ми є нація, ми встояли й обов’язково переможемо. Це лиш питання часу. “Ген українця” про те, що ми вже створились, як нація, закувались в боях, в боротьбі й маємо цим пишатись.
Сергій: Я навіть не здивуюсь, якщо якийсь американець, німець, француз, чех чи поляк хотів би зараз мати цей ген українця (ред. – посміхається). Історія так зробила, що ми мусимо проходити цей шлях. Я впевнений, що ми пройдемо це достойно, бо ми вже це робимо.
Рок-гурт “Брати Станіслава”
– Змінювали ви аранжування пісні чи все ж залишили в тому звучанні, яке було до 24 лютого?
Сергій: Вона вже практично готова в такій стилістиці, як ми виконуємо і думаю, що не будемо нічого змінювати. Залишилось допрацювати нюанси й все. Попередні наші пісні записувались в Києві, а зараз ми плануємо записувати “Ген українця” у Львові. Це питання найближчих тижнів і все ж хотілось би встигнути її записати.
– Які підбадьорливі слова ви б хотіли сказати українцям?
Сергій: Хотілось би до всіх людей донести меседж, що наша сила в єдності. Ми стоїмо завдяки об’єднаності, всі працюємо на перемогу. Працюйте, платіть податки, донадьте, допомагайте. Воїни стоять, тримаються, надіються на вашу допомогу і віру. Поки ми як один кулак – ми міцні й встоїмо. Тримаймось купи!
Володимир: Пам’ятайте тих, хто віддав своє життя за нас з вами, за наше майбутнє, допомагайте тим, хто зараз бореться і вірте. Війна надовго, тож треба запастись терпінням і вірою.
Радіошоу “Зроблено в Україні”
Христина Ткачук
Фото – особистий архів гурту “Брати Станіслава”
Залишити відповідь