Холодно. Крига на душі. Аж раптом стає тепло. Сонце у серці. Але за кілька сторінок знову мороз. Цвіт в’яне. Роман «Дім Терези» прикарпатської письменниці Ольги Деркачової я би порівняла із контрастним душем. Коли в одній главі відчай та зневіра заморожують тебе, а в наступній вже відлига і з’являється надія. І так по колу…Адже минуле та майбутнє у романі чергуються, наче паралельні світи, які все ж перетинаються. І в одному з цих світів дуже незатишно. А в іншому навпаки, тепло.
Кажуть, контрастний душ дуже корисний. Книга « Дім Терези» теж, бо спонукає замислитися про важливе. Зокрема, про те, чому люди вперто не хочуть бути щасливими та обирають банальність.
На мою думку, цей роман, зокрема про вибір і самосцілення. Не лише головної героїні, але й усіх інших. Це і вагітна жінка, яка таки наважується втекти від впливового чоловіка-аб’юзера. А ще військовий, який , повернувшись з фронту, вирішує почати життя з чистого аркуша. І дивний Толя, який колекціонує посмішки та мріє про архів щасливих людей.
Усі вони знайшли підтримку у домі Терези, у якої теж є скелети у шафі і моторошні спогади з минулого. А ще нетипова професія. Затишно-химерна…
Окрасою роману є поезія Богдана Томенчука. Від неї пришвидшується серцебиття не менш, ніж від контрастного душу.
Залишити відповідь