Morphom: «Я насолоджуюсь тим, що вмію писати музику»

Роман Черенов є одним із найпродуктивніших саундпродюсерів України. Музикант активно створює власні пісні і співпрацює з іншими артистами. Morphom розповів про цікаві колаборації, марафон #піснящотижня, знайомство з Вовою зі Львова і створення треку спільно з понад 70 виконавцями.

– Ти допомагаєш створювати музику таким відомим артистам як Jerry Heil, Pianoбой, Оля Полякова…

– Так, серед них Джамала, Злата Огнєвіч… Мені так незручно, якщо я когось не назву. Я промовляю їхні імені й в цьому присутня якась ієрархія. І, наприклад, якщо я зараз пропущу Дантеса, а він раптом послухає ефір і почує це, мене загризе совість. Завершімо цей перелік.

– Ти ще й виконавець. Коли очікувати новий альбом?

– У мене вже є два офіційні альбоми. Зараз є готовий матеріал ще на два альбоми, але вони ще не сформовані. Я думаю, що все ж я все поміщу в один. Хочу зібратись із силами й випустити те, що минулого року не вдалось.

– Чому ти не формуєш себе, як самостійного виконавця, а здебільшого співпрацюєш з іншими артистами, створюєш спільні пісні?

– Це питання мене турбувало деякий час. Майже у всіх людей, які творять музику, є прагнення до самовираження і самореалізації. Буває, в артистів воно переростає в такий сильний інстинкт, що це призводить до завершення творчості. Людина настільки хоче показати себе, що забуває про те, що робить і хто вона. Насправді це і не добре, і не погано. В нас це закладено, такий собі природний інстинкт. Я вирішив, що мені це заважає. Найбільше я розуміюсь на створенні музики, а найгірше мені виходить стратегічно мислити, займатись рекламою, менеджментом. Я подумав, для чого мені витрачати час і змушувати себе робити те, в чому я невпевнений. Це ніби ходити по крихкій кризі. Мені простіше робити щотижня пісню, аніж витрачати час на просування своєї. Мій шлях обрано свідомо – не займатись роботою, яка не приносить мені задоволення. Я насолоджуюсь тим, що вмію писати музику, я роблю це швидко. За споживачем я не женусь, якщо йому сподобалась моя музика, він сам мене знайде.

– Був період, коли ти щотижня випускав пісню, записував її на студії й відсилав на радіо. Чи не боїшся стати музичним графоманом?

– Щойно я відчую, що таке відбувається, в ту ж секунду я перестану писати. Музиці треба дати можливість вийти. Якщо ж витискати її, то вона ніколи не стане класною.

– Як відбувалось створення цих треків? В тебе були якісь попередні напрацювання?

– У своєму комп’ютері я нарахував близько 50 заготовок для майбутніх пісень. Я зрозумів, що в мене з’явилась звичка – працювати на випередження. Вирішив, що треба зробити з ними порядок. Раптом я подумав, чому б не випускати щотижня новий трек. Якась частина була допрацьована до кінця, а якась – ні. Повністю готовими були десь 8 треків. Поки вони випускались, я вже допрацьовував інші.

– Однією з пісень цього марафону є трек «Не стріляй» спільно із KRUTЬ. Розкажи про цю композицію.

– Не зважаючи на те, що Марина – молода артистка, для мене вона співачка із чітким образом, яка не йде на компроміси, знає, чого хоче. В ній грає музика. Тобто вона не витискає із себе, а це проходить через неї. Мені подобаються такі люди і я намагаюсь зв’язатись із ними. Марині я написав і запропонував створити спільний трек, а вона погодилась. Не було цього моменту притирання, побажань, а ми зібрались і створити пісню.

– Тебе виховувала бабуся. Чи вплинуло її виховання на твій світогляд?

– Так, воно сформувало мене. Це ситуація, коли бабуся виховує тільки в межах дому, вона не може вплинути на те, що відбувається на вулиці. Тож доводилось потрапляти в різні ситуації. Мені пощастило, що я не застряг в поганих історіях. Якщо ти – неконтрольована дитина, ніхто тобою не займається, то мусиш сам пройти весь свій шлях. Це можна усвідомити тільки після того, як вже наступає зрілість. Зараз я обмежую своїх дітей в різних питаннях: час використання гаджетів, доступ до інформації. А в мене вийшло випадково, що зараз я такий.

– Твоя юність припала на 90-ті роки. Це не найкращий час для самовиховання.

– Так, але місто, в якому я виріс, сприяло тому. Ковель – дуже організоване, цивілізоване місто. Я коли приїжджаю туди, то відверто відчуваю, що воно моє, рідне.

– Наприкінці 2021 року в тебе вийшов особливий трек. Він триває понад 25 хвилин і залучено понад 70 музикантів. В Україні є ще схожі композиції?

– Я думаю, що немає. Я розмовляв з Антоном Чілібі й він згадав, що теж робив новорічний трек з багатьма артистами. Їх було менше і це були артисти першого ешелону. В моїй пісні звучать різні співаки.

– Як починалась співпраця з цими артистами?

– Я придумав музичну фразу, яка може грати впродовж пісні й записав відеопривітання. В ньому я пропонував артистам записувати вокал на цей музичний фон. В результаті ми мали випустити колаборацію. Я не очікував, що це буде така кількість людей, бо я вказав, що наспівати варто впродовж тижня. За цей час мені надійшло понад 100 записів. Я всім відписав, розповів про свої емоції від вокалу, але довелось когось відсіяти.

Я не очікував, що почую стільки крутих текстів. Я написав тільки перших чотири рядки, щоб задати настрій майбутньої композиції, а кожен вже писав те, що хотів. Оскільки це все відбувалось взимку, то й пісня в результаті вийшла про цю пору року, карантин. Я розумів, що зима уже закінчується і неактуально випускати таку пісню. Я усіх змотивував, а сам зневірився і пропав майже на рік. Це було свідомо, бо такий трек потребує багато часу. Переслухати усі звуки, звести все, внести потрібні правки й так далі.

– В тебе є декілька пісень із VovaZiLvova. Це теж твоя ініціатива?

– В мене є спільний альбом з Максом Пташником. В нас зараз є сім спільних пісень. Макс завжди згадує Вову, хоч для мене він, як артист, трішки загубився після переїзду в Америку. Раптом Макс сказав, що Вова в Україні й хоче нас познайомити. А я розумів, що наше знайомство може перерости в дружбу. Я подумав, що він є для мене таким “сформованим храмом” і хай так залишається. Чесно кажучи, я побоювався, що познайомлюсь з Вовою, а він виявиться не таким крутим чи ще щось таке. Тобто ці всі фактори змусили мене деякий час уникати зустрічі. Зрештою ми зустрілись і познайомились.

Одного разу ми опинились в крутій компанії, слухали музику і я зрозумів, що Вова – це “батько тусовки”. Я просто влюбився в нього, як в крутого хлопця (сміється). Вова – людина, яку ти просто сидиш і слухаєш. Ще він дуже смачно готує і розбирається в усьому, що робить. Вова запропонував разом попрацювати і я з радістю погодився.

Трек «Сонце» ми записали за 40 хвилин. До речі, це був період усвідомлення того, що музиці треба дати шанс просто вийти. Не потрібно видавлювати із себе.

– Чи є трек, який став переломним для тебе?

– Трек «Гадості» є для мене переломним. Це зафіксований в музиці відрізок мого життя. Зараз я співаю і пишу в іншому стилі. Можна просто послухати текст «Гадості» і зрозуміти про що я писав і що в мені накипіло.