Гуцульський цимбаліст Петро Сказків став відомим після участі в телевізійному шоу талантів. Саме там вся Україна побачили хлопця з Ворохти, що майстерно виграє на цимбалах. Музикант вбачав основну свою мету в тому, щоб не тільки відтворювати фольклорні мотиви, а й осучаснювати їх. Тож в його руках цимбали звучали гучно та оригінально.
Все ж Петро не зміг побороти недугу, яка близько трьох місяців перевертала його життя з ніг на голову. Музикант вірив, що це тільки новий досвід і невдовзі життя повернеться у звичне русло.
Пропонуємо згадати, ким був Петро Сказків.
Про цимбали
Цимбали – дуже душевний інструмент. Його звуки та коливання щось пробуджують всередині кожної людини. Навіть той, хто раніше ніколи їх не чув та не бачив, зупиняється при перших звуках цього інструменту. Його хочеться слухати.
Я навчаю дітей грати на цимбалах. Діти сприймають все так, як воно є. На них не впливає популярність інструментів. Вони відчувають і чують той звук – їм подобається. Цимбалами можна дивувати людей, їхні можливості дуже широкі. Втім, навчання відбувається тільки тоді, коли дитина справді цього хоче. Потрібно своїм прикладом показати, що цимбали – сучасний інструмент, який цікавить багатьох. Їх можна придбати в Інтернеті й не залежно від віку розпочати навчання.
Для кожного музиканта важливий досвід. Я не навчився грати за один день. З 3-х років я освоював цей інструмент. З кожним роком я не зупиняюсь, а тільки розвиваюсь. Як кажуть, необхідно 90% праці та 10% таланту. Насправді талант є в кожного, просто його потрібно відкрити й розвинути.
Ми навчились для того, щоб вчитись, щоб реалізувати свої бажання та мрії.
Про свій талант
Своїм прикладом я показав, що на цимбалах можна зіграти й фольклорну музику, і сучасну, і авторську. Інструмент для того, щоб виразити свій внутрішній стан. Можна сказати це словами, але музика глибше доносить. Я поки що володію 12 інструментами. Якщо є інструмент і бажання навчитись грати, то я це зроблю.
Я не пишу музику, а створюю її. Звичайно, є імпровізації, що народжуються спонтанно. А буває, назбиралось всередині всього і з часом записую все для пісні. В мене дуже велике бажання залишити щось після себе. Залишити ті музичні думки, що живуть в мені. Ми всі не вічні і я теж, але те, що я думав залишиться після мене. Гроші – це не головне. Навіть якщо не матиму грошей, то сяду на “Cтометрівці”, зіграю і щось буде.
Я думаю, що це батьки мене так нагородили талантом. Сам би я до цього не дійшов. До речі, в мене батько теж займається музикою.
Про композицію «Буревій»
Я пишу на основі пережитих подій. Одного разу йшов вночі додому і здійнявся сильний вітер. Буревій почав ламати дерева, руйнувати огорожі й ці відчуття адреналіну, які вирували тоді в мені, вилились в композицію. «Буревій» – те, що додало в моє життя адреналіну. Я почав розуміти, що людство нічого не може зробити проти природи. Ми можемо щось змінити в цьому світі, але злість природи нічого не зможе зупинити. Потрібно просто жити: сьогодні, зараз і тепер.
Про музику
Можна створювати українську музику, а можна її поєднувати з чимось. Відгороджуючись і казати, що моє краще – це не варіант. Людина, яка є музикантом і слухає різну музику, цікавиться цим, розвивається у різних напрямках. Музика – це мова всього світу. Якщо музиканту подобається грати тільки фольклор, то хай так і буде. Я теж таке люблю, вивчаю гуцульські давні мелодії, але це не заважає мені цікавитись ще чимось. Це розвиває мене, бо фольклор вже є, а варто ще щось придумувати. Колись на нашу сучасну музику будуть казати, що це давні мелодії.
Якось були з братом у селі. Я пішов гуляти, а брат довго шукав мене. Коли я повернувся, то довелось відправитись на пошуки брата. Добре, що село невелике. А одна із моїх мелодій про наші пригоди там.
Про свою недугу
Зараз у мене серйозні проблеми зі здоров’ям. Я потрапив до лікарні з пневмонією, а згодом лікарі діагностували у мене плоскоклітинний рак легенів G2.
З творінням на трішки зачекаю. Але настрій рішучий, підтримка є і, як виявилось, що і методів лікування з останніми стадіями також є. Тому все попереду і це новий досвід, шлях, який, дякувати Богу, є з ким пройти. І в цьому сила, разом ми – сила!
Факти із життя Петра Сказківа
Народився 15 травня 1987 року в місті Ворохті Івано-Франківської області.
На початку 2000-х часто грав на цимбалах на франківській “сотці”.
Учасник рок-колективу «Джарап».
Грав у складі гурту «Перкалаба».
Був фіналістом сьомого сезону шоу «Україна має талант».
Цимбаліст родинного ансамблю «Петровичі», який складався з братів та сестер ворохтянської родини Сказьківих.
Засновник та наставник дитячого фольк-рок-гурту «Петрос» (з Ворохти).
Працював вчителем у музичній школі смт Ворохта.
Гордився тим, що є справжнім гуцулом.
Полюбляв щоліта проводити майстер-класи та уроки з музики для соціально незахищених дітей у літньому таборі.
Тато двох донечок.
Наприкінці 2020 року в Петра діагностували рак легень.
Помер 4 лютого 2021 року.
Христина Ткачук
Матеріал сформований з різних інтерв’ю Петра Сказківа у відкритих джерелах
Залишити відповідь