Учасник співочого талант-шоу Андрій Григорський: "Коли мені морально чи фізично важко - я співаю"

За допомогою співу він навчився справлятись із гіперкінезом, а згодом вже виступав на сценах Італії. Зараз Андрій Григорський бере участь у головному співочому талант-шоу країни. Як хлопець із прикарпатського села пов’язав своє життя із музикою, потрапив на сцену телевізійного шоу і як справляється з хвилюванням – читайте далі.

– Розкажи про своє дитинство. Як і коли познайомився з музикою?

– Я зростав у звичайній родині. Мама працювала кухарем, а тато – водієм. Пригадую, коли я ще навчався у початковій школі, моя мама працювала в кафе “Карпати”. Саме там я вперше заспівав. Пам’ятаю, ніби це було вчора. Я співав пісню “Мамина сорочка” і присутні порадили, щоб мама записала мене в музичну школу. Так і сталось.

– Хто прищепив тобі любов до музики?

– Це дуже непроста історія. Коли мені було 7 років, лікарі діагностували в мене гіперкінез. Мені було дуже складно звикнути до цього, я тривалий час комплексував. Один львівський лікар порадив знайти улюблену справу і займатись нею. Мовляв, тоді стане легше. Вже навчаючись в 5 класі я вирішив, що саме вокалом хочу займатись.

– Розкажи про свій перший виступ і як ти справлявся з хвилюванням?

– Коли я вперше вийшов на сцену, то не було жодного хвилювання. Я настільки був радий і щасливий, що зовсім не тривожився. І справді, чим більше я віддавався музиці, тим менше мене турбував нервовий тик.
Коли мені морально чи фізично важко, я завжди співаю. Музика мене рятує і допомагає розслабитись.

– Чим для тебе є музика?

– Музика в моєму житті посідає перше місце. Для мене це не просто професія, а більше – сенс життя. Я не уявляю себе в іншій професії й мені було б не цікаво займатись чимось іншим.

– У твоїй сім’ї ще хтось має музичні таланти?

– В моїй сім’ї ніхто ніколи не займався музикою. У батька є музичні задатки, але він ніколи не займався цим. Єдиний, хто співав – мій прадід. Зі слів бабусі він був дяком в церкві.

– Коли ти почав виступати на великих сценах?

– Перші виступи були ще в школі-інтернаті. Було багато конкурсів, де я посідав призові місця. Втім, найбільш успішним я вважаю благодійний тур “Голос, що дає надію”. Це були благодійні концерти, кошти з яких пішли на операцію прикарпатської співачки Лілії Юрків. Концерти організовувала сестра Соломія Чигис з монастиря сестер Пресвятої Родини. Я дуже вдячний їй за такий шалений досвід. Ми виступали на малих і великих сценах, зокрема відвідали з концертами Італію.

– Коли ти зрозумів, що хочеш пов’язати своє життя з музикою?

– Цілковите усвідомлення прийшло вже в юнацькому віці. Тоді батьки почали питати, куди я хочу вступати, а я навіть не вагався, бо знав, що це буде вокал. У 2018 році я почав навчатись в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника і займався оперним співом. Попри це, я ще брав уроки у прикарпатської співачки й працював із продюсерським центром. Так я і потрапив на “Голос країни”.

– Чому ти мріяв виступити саме на сцені цього талант-шоу?

– Думаю, “Голос країни” – це мрія кожного співака, тож я не виключення. Я мріяв про участь в цьому шоу ще з раннього дитинства, стежив за кожним сезоном, спостерігав та переживав за кожного учасника, а також вірив, що колись теж вийду на цю сцену!

– Як ти готувався до кастингу?

– Для кастингу ми обрали декілька пісень, зокрема це “All of me” John Legend, “Коли навколо ні душі” Океан Ельзи та “Ти дочекайся мене” Олександр Пономарьов. Записав відео, і відправив анкету. Вже за 2 тижні мені зателефонували. Потім я відправився у Київ на закритий кастинг – це останній етап перед сліпими прослуховуваннями. Там я виступив перед продюсерами й мене запросили на сліпі прослуховування.

– Чи був страх, що не зможеш сповна показати свій талант?

– Так. Я боявся, що забуду слова від хвилювання, чи десь не дотягну ноту. Пісня, яку я виконував на сліпих прослуховуваннях, була надзвичайно складна. Втім, в день виступу це хвилювання кудись зникло. Я був спокійний і зосереджений не на тому, щоб розвернути крісло тренера, а щоб достойно виступити, отримати насолоду.

До речі, я віруюча людина, тому перед кожним виступом молюсь. Це для мене найкраще заспокійливе!

– До кого з тренерів ти хотів потрапити?

– Йдучи на проєкт, я хотів потрапити в команду Олі Полякової. Потім я дізнався, що є команда, яка рятує учасника у випадку, якщо до нього ніхто не повернуся. Команду очолює Олександра Заріцька. Тож я хотів або до Олі Полякової, або до Олександри Заріцької.

– Чого ти очікуєш від участі в талант-шоу?

– Я хотів проявити себе, показати свій талант, хотілось торкнути людей своїм співом, а також мотивувати тих, хто боїться робити крок до своєї мрії.

На проєкті я побачив і познайомився зі щирими, талановитими людьми, які самостійно досягли нереального успіху. Мене приємно здивувало, що в таких проєктах справді цінують вокальні дані.

– Як плануєш розвивати свій талант надалі?

– Скоро будуть сольні пісні, які ви обов’язково почуєте, планую гастролі. Вже є багато концертів, беру участь в телепередачах. Не знаю, як далі складеться моя доля на проєкті, але для себе я зрозумів, що вже є переможцем, бо переміг самого себе.