Українізація проникла у кожен куточок. Все більше людей, які з народження розмовляли російською, переходять на українську мову. Це не тільки на роботі, з друзям чи у магазині, а й у побуті люди відмовляються спілкуватись мовою агресора. Напевне, це просто стає модним, а може це якесь усвідомлення своєї приналежності. Так чи інакше, українська мова стає трендом. Вежа розвідала у тих, хто змінив мову спілкування, чим це спровоковано, як реагували близькі та чи виникали труднощі. Ділимось з вами історіями популяризації української мови.
Олег Каданов
«Я завжди був двомовним. Хто родом з Радянського Союзу, той прекрасно розуміє. Російську мову ми вивчали, чи не поглибленіше аніж українську. Ну і з дитинства я любив читати, а україномовна книга і російськомовна були в різних вагових категоріях. Коли приїхав вчитись у Харків, зіткнувся з абсолютно російськомовним середовищем. Воно вплинуло і я багато років у побуті говорив російською. У 2014 році прийшло розуміння, що будувати свою країну можна не тільки на барикадах, хоч не уникав і цього. Зрозумів, що можна віддати належне і на творчій ниві. Вся моя творчість після цього – україномовна. Поступово я повернувся до української мови у побуті. Звісно, не так просто переходити на українську з людьми, з якими багато років спілкувався російською, але головне бажання. Якщо не здаватись – то все вийде!»
Яна Лотовська
«Бабуся в мене осетинка, дідусь з Ростова, а тато народився в Ташкенті, але все життя живе в Івано-Франківську. Тому з дитинства я спілкувалась російською, так було мені звично. В школі я вже спілкувалась українською, навіть не переходи на російську, коли на ній до мене говорили. Пам’ятаю, коли я прийшла до Пласту (десь в 14 років) дуже комплексувала, що моя родина російськомовна, хоч і ніхто не засуджував ніколи. У повсякденному житті змінила мову спілкування, бо мені так стало зручніше. Насправді, зараз мені трішки заважає те, що час від часу в мене проскакують російські слова у розмові. Віднедавна принципово не переходжу на російську, коли до мене звертаються цією мовою. Ми живемо в Україні і маємо знати державну мову, без виключення. Близькі відреагували добре на такі зміни, а у колі сім’ї тепер на 95% звучить українська.»
Олекса Ярош
В моїй родині завжди розмовляли двома мовами і не виникало ніяких проблем. Навчався я в російськомовних школах і здобув загальну середню освіту закінчивши російську школу в Івано-Франківську. Проте, я майже досконало володів українською. На початку 2000-х навчаючись в університеті я зрозумів, що мої думки, роздуми генеруються українською мовою. Думаю, це визначило мою ідентичність, національність. Дуже допомогло читання різних творів і написання власних віршів. Пам’ятаю, в дитинстві жив декілька років на півночі Росії, а влітку приїжджав у Івано-Франківськ. Тоді запам’ятав на ціле життя: там я був хохлом, бандерівцем, а тут мене називали москалем. Зараз знання і використання різних мов не є поганим критерієм і не повинно утворювати проблематику. Але українська мова має бути обов’язковою у всіх державних сферах та наданні послуг. Я легко спілкуюсь двома мовами. А мого ворога можна впізнати і без знання будь-якої мови. Я українець, бо спілкуюсь українською мовою!
Сергій Коноплянко
«Народився я у Мелітополі. Тому з дитинства спілкувався виключно російською. Переїхавши у Івано-Франківськ, задумався над зміною мови, тим більш це потрібно було і на роботі. Спочатку мені було важко зрозуміти не літературну мову, а діалекти. Інколи міг стояти перед клієнтами і перекладав собі в голові те, що вони кажуть. Значення деяких слів було дуже важко зрозуміти, їх не вчили в книжках. І досить часто мене запитували чи я з іншого міста, бо у мене дуже чиста українська мова. Для мене перейти на українську мову, спочатку було як вимога суспільства. Та зараз я свідомо використовую тільки цю мову, бо це як повага до України, я ж тут живу. На російській спілкуюсь лиш з батьками. Вони у Мелітополі, тому так звикли.»
Тетяна Мещерякова
«Я народилась та жила в Росії. Часто приїжджала в гості до бабусі в Україну. Тут вчила українську для спілкування. Більше року назад я переїхала вже в Івано-Франківськ жити і повністю почала спілкуватись українською мовою. Вчила її особливою методикою – просто запам’ятовувала слова і повторювала. Допомогло і те, що у мене багато родичів з України. Допомагали вчитись читати, розвивати запас слів. Зараз вільно розмовляю, іноді люди не вірять, що я не з України. А от коли телефонують до мене друзі з Росії, то мені вже важко переключитись на іншу мову. Повністю перейти на українську мову – це мій свідомий вибір, який я хотіла зробити. Це не спровоковано переїздом, роботою, а мені подобається ця мова. Це вже моя рідна мова.»
Кожен має право обирати мову спілкування. Для когось це просто засіб передачі думок, а для когось – ознака патріотизму. А можливо, мають місце й інші переконання. Сергій Жадан: “У нас відбувається боротьба не за українську мову, а проти російської. Така невелика підміна понять, а вона змінює фактично все.”
Христина Ткачук
Залишити відповідь