Ти поспішаєш зранку на роботу… Виходиш з будинку, десь в сусідньому домі комунальники вже лагодять трубу. Йдеш далі крокуючи вулицею і помічаєш, що під ногами жодної обгортки, а сміттєвий бак акуратно прибраний. Зупиняється тролейбус, заходиш і бачиш водійку-жінку, яка вміло керує таким великим транспортом. За вікном вирує життя і ти теж, щойно прокинувшись, стаєш частиною цього.
Звичайно, ці деталізовані ранкові думки – велика рідкість для пересічного містянина. Адже за щоденними клопотами, ми багато не помічаємо. Робота тих, хто щодня створює наш комфорт, стає дуже буденним і невидимим явищем. Ми бачимо чисту вулицю, але не бачимо жінку, яка від 5 години ранку підмітає цю стежку; ми бачимо комфортний автобус, але не людей, які його обслуговують; користуємось благами цивілізації, але не звертаємо увагу на тих, хто щоденно прикладає зусилля, щоб все працювало, як годинник.
Ми поспілкувались із 5 людьми, які роблять наше місто комфортнішим. Про їхню роботу – читайте далі.
Христина Круп’як
контролерка транспортних засобів
«В мої обов’язки входить: перевірка транспортних засобів, які належать КП «Електроавтотранс», перевірка пільгових документів, виписування штрафного квитка, контроль транспортного засобу. Кожен екіпаж має свою ділянку. Є різні маршрути, відповідно до них ми вибираємо той, який найбільше підходить.
Бувають різні ситуації. Наприклад, коли людина розуміє те, що вона не заплатила за проїзд. А є людина, якій потрібно показати правила, пояснити те, що вона наразі не права. Є ситуації, коли нас лають нецензурною лексикою, проклинають. Буває, коли людина зразу каже, будь ласка, я не права, я це розумію, я це визнаю. Напевно, кожна ситуація по-своєму смішна і кожна трагічна, якщо так можна сказати. Бо коли людина навмисно не хоче оплачувати проїзд – це одна ситуація, а людина яка не знала, не звернула уваги – це є зовсім інша ситуація. Оплачувати проїзд повинні всі й одразу заходячи в транспортний засіб, бо якщо вони не придбають квиток, за це може бути адміністративна відповідальність, яку вони будуть нести. Я співпрацюю з поліцією. Вона до нас приїжджає на виклик і відповідно складає постанову.
Коли ми заходимо, особливо в час пік, люди дуже негативно до нас ставляться, але ми стараємось пояснити, що це є теж наша робота. Є випадки, коли нас люди дуже сильно штовхають, тягають, щоб тільки вийти з даного транспортного засобу, але до кожної людини ми стараємось знайти підхід. Треба пояснити, якщо ви не придбаєте штрафний квиток, тоді викликаємо поліцію і ви з нами змушені їхати на кінцеву, тому що в даному транспортному засобі є багато людей, які придбали квитки й мають право доїхати до кінцевої зупинки чи до тієї, яка їм потрібно – вчасно. І якщо людина старається втекти, то ми діємо згідно з ситуацією. Дуже важко, коли людина поводить себе не дуже адекватно, ти морально виснажуєшся, виходиш з автобуса, наприклад, склали постанову, поліція поїхала, людина пішла, а ти ще хвилин 5 приходиш до себе.
Коли від людей набираєшся тих негативних емоцій, це трішки тяжко. Мені здається, працюєш з людьми завжди тяжко, але знаходиш якийсь компроміс. Здебільшого мені подобається працювати й більшість людей розуміють нашу роботу».
Надія Дорошенко
працівниця КП «Благоустрій»
«Галицька на Панаса Мирного, потім Тичини 8 і 8а, Північний Бульвар – сквер перед першим ліцеєм, перша лінія Північний Бульвар і Галицька перша лінія. Це моя ділянка. Колись мій внук порахував на телефоні (ред., – кількість зроблених кроків під час роботи), то виходило майже 12 км. Це ж не раз круг робиш, другий йдеш і за цілий день я проходила 12 км.
Я приходжу о 7 годині ранку. Двадцять по 6 виходжу з дому, йду на автобус. А було б швидше, от було б краще, особливо коли сніг паде. Раненько прибрали, поки люди не натоптали й краса, а то вже приходиш і є вже люди. На зупинках, доріжки прибирати вже важче, бо натопчуть. Люди не цінують прибиральників. З однієї сторони це важка робота, бо ти постійно мішки носиш, гілля тягаєш, прибираєш, сапаєш. Це от на городі людина поробить трохи й каже змучилась, а ми так цілий день. Нема що казати й негативу буває багато, бо різні люди ходять. Інколи й нервує, бо тільки прибрав, повернувсь, а вже щось викинули. Та майте совість! Коли чисто самим же приємно. От цього хочеться, щоб люди трохи шанували прибиральників. Я не кажу, що у нас така кваліфікована робота, але це така праця, що потрібна.
Влітку робота завжди є, бо бур’яни, сміття, все цвіте й осипається. Робота у нас є завжди. Я жартую, що ми без роботи ніколи не залишимось. Перед святами пройти не можна. На моїй ділянці постійно ходять люди: то на роботу їдуть, то з роботи, то обід. Особливо коли повітряна тривога. Людей багато стоїть, бо вони чекають. Роботу свою люблю і мені подобається. От зроблю і полюбуюсь.
Я звикла. Три роки вже тут і мене люди впізнають. Я завжди на свіжому повітрі й до мене жодний вірус не чіпляється. Рух – це життя. Постійно рухаюсь, навіть дома коли вихідний, то я вже щось собі шукаю. Довго не можу сидіти, звикла. На 7 годину приходжу, роблю основну роботу – прибираю сміття, потім обід і далі у мене йде друга “серія”.
Є такі люди, що просто хочуть поговорити й дякують за роботу – це приємно».
Тетяна Воскобойнікова
екскурсоводка
«Дуже люблю наші центральні вулички, сквери, площі, пішохідні зони. До речі, напевно немає жодного міста в Україні де так багато пішохідних вулиць. Квітучі клумби, люблю парк, люблю ходити вулицями й уявляти, як колись тут була фортеця, як навколо фортеці, був рів з водою. Гуляючи парком, вулицею Шевченка уявляю собі, як це так, що колись був ліс, що тут водилися дикі звірі, що там був мисливський будиночок, куди Потоцькі приїжджали на полювання. От мені цікава реальна історія, реальних людей і не тільки дивитися на них як на героїв і геніїв. Хоча Іван Франко був генієм, але як і звичайна людина, був таким, як і ми. Теж страждав, кохав, розчаровувався. Відповідно ми всі проходимо певні етапи, і я взагалі вірю в те, що випадкових зустрічей не буває, тому відповідно ці екскурсії мені дуже потрібні, тому що це додає сили жити далі у важкий час.
Якщо раніше історія визвольної боротьби з тією ж Росією оминалась, люди не дуже хотіли чути правду, то тепер зацікавилися. Уважно слухають події Першої світової війни, Другої світової війни, що творилось тоді і як реально і чітко зараз повторюються ті жахіття, які творили росіяни. Дуже часто старожили щось розповідають, от, наприклад, гуляючи вулицею Липовою, буває так, що відкриваються двері, виходить старожил і розповідає. Найбільше старожилів в будинку на вулиці Шевченка 22, 24.
Буває так що під час екскурсії, особливо на початку вулиці Незалежності, там де починається Стометрівка, кажу, що там колись був ресторан. І завжди, коли є старожили в групі, знаходиться людина, яка каже що його пам’ятає.
Відсутність бажання йти на роботу не буває, хіба тільки коли дуже рано запланована екскурсія. Зараз цього немає, але я дуже сподіваюсь, що воно скоро буде – постійний потік туристів. Нехай краще буде відсутність бажання рано встати, але хай більше сюди приїжджають».
Ніна Штурмак
водійка тролейбуса
«Вирішила спробувати щось нове для себе і до того ж люблю техніку. Прочитала оголошення, спробувала і мені сподобалось. Раніше працювала торговим агентом. За освітою – магістр екології, але в цій сфері не працювала.
Працювати водійкою важко, тому що це робота по змінах. Ти вранці прокидаєшся, наприклад, сьогодні о 3:30 год. О 5 ранку ми вже на роботі, готуємо рухомий склад до виїзду. Нас службові автобуси привозять зранку на роботу. Приїжджаємо, проходимо медогляд, щоб переконатись, чи придатні до роботи в цей момент, чи все добре зі здоров’ям. Потім ідемо до диспетчера, беремо свій журнал, вірніше журнал транспортного засобу, який за нами закріплений і йдемо готувати тролейбус.
Ми ставимо струмоприймачі на лінію, включаємо машину, тролейбус отримує струм і я вмикаю тролейбус. Я слідкую, ви напевно чули, звук коли пищить, то це ми проходимо спецчастини без струму, тобто машина повинна йти накатом, не гальмую, не тисну на ходову. Я за дзеркалами слідкую частіше, аніж дивлюся на себе. Тут я бачу мережу з одного боку, з іншого. За цим всім слідкую, тому ми майже не дивимось вперед, а вліво, вправо, в салон. Пасажирів багато, треба дивитися і слідкувати за ними теж.
Були цікаві ситуації, наприклад, коли чоловік приходив і вірші читав, чекав на мене. Дідусь один з деревцем їхав і каже, його ніхто не брав, а я взяла, дуже дякував. І так їздив зі мною ціле літо і дякував. Багато не пам’ятаю, але те деревце запам’ятала. Таких багато випадків, щодня таке трапляється. Дуже багато чомусь компліментів від водіїв – чоловіків. Це не тому, що жінка за кермом, а от від поведінки на дорозі».
Зіновій Фандерес
майстер КП «Івано-Франківськводоекотехпром»
«Наша робота полягає в обслуговуванні мереж водопровідних, каналізаційних, ліквідація аварій, будівництво нових мереж. Звичайно і виникали більші аварії, але ми ліквідовували. Залишалися доробити навіть в позаробочий час, щоб забезпечити місто водою. Ми повністю обслуговуємо водопровідну мережу. Це складається не тільки з труб, а з арматур, люків, колодязів. Це все що пов’язано з водою і каналізацією.
Я працюю в аварійній бригаді, нас 8 людей. Місто поділено на три райони, тобто в кожному районі працює одна аварійна бригада. Нагальна проблема в місті, що є дуже забиті каналізації, різними ганчірками, іншими словами речами, які не повинні бути в каналізації. Майже кожен день є виклики по забиттю каналізації. Цікавинкою в роботі було те, що в один момент при розкопці працівники водоканалу виявили дерев’яний водопровід, який ще в минулому столітті був прокладений тут в Івано-Франківську. Це було в районі Вовчинецької вулиці. Робота подобається, тому що ми надаємо людям воду у цей нелегкий час».
Залишити відповідь