Їхнє життя в наших руках: історії тварин, які чекали на людську турботу

Вони не можуть висловити свої думки та розповісти про нелегке минуле. Вони заглядають в очі кожного перехожого з надією, що це саме та людина, яка подарує їм щасливе майбутнє. Вони – це чотирилапі, які опинились на вулиці.

Розповідаємо історії врятованих тварин і тих, які потребують допомоги небайдужих людей. В їхніх серцях завжди живе надія…

Джек і Жужа

Джек і Жужа понад 11 років жили на одній з вулиць Івано-Франківська. На подив усіх перехожих, собаки завжди були разом, тож їх ще називали “Ромео і Джульєтта”. Волонтери розповідають, що Джек і Жужа змушені були постійно змінювати місце для ночівлі, бо всі проганяли собак. Згодом небайдужі знайшли вільний куточок на вулиці, поставили будку і Жужа із Джеком отримали справжню домівку. Першим у будку завжди заходив Джек, а потім й прилаштовувалась Жужа. Також волонтери постійно годували собак і дивувались, як чемно вони поводяться один з одним.

Не для усіх ці собаки здавались безвинними. Побоюючись, що дворові тварини завдадуть шкоду містянам, люди часто використовували газові балончики, проганяли й застосовували силу до собак. Результат – Жужа і Джек перестали довіряти людям.

Оля Кузьменко: “Нещодавно Джека і Жужу розлучили… Служба виловлювання забрала Жужу і помістила у віварій. А все через нібито заяву однієї із мешканок міста про те, що собака напала на неї й розірвала одяг. Хоча ні слідів укусу, ні свідків не було. Знаю Жужу не перший рік і жодного разу не спостерігала якусь агресію від неї”.

Після виловлення Джек безрезультатно шукає свою подругу по усіх околицях. Волонтери розповідають, що він відмовляється від їжі, а в очах – сум.

Джек чекає на Жужу

Оля Кузьменко: “Були неодноразові погрози деяких людей стосовно собак. Хоча вони багато років проживали на тому місці, мають будку, стерилізовані, а волонтери їх постійно годують”.

Оля Кузьменко бідкається, що часто доводиться відстоювати право собак на нормальне життя. Каже, що завжди знаходяться люди, яким усе живе приносить роздратування. Це непоодинокий випадок, бо волонтери часто стикаються із ситуаціями, коли труять собак, стріляють в них і знущаються з тварин.

Небайдужа містянка Тетяна Котик розповідає, що теж доглядала Джека і Жужу, а її трирічний син постійно грався із собаками, гладив їх. Саме біля Тетяниного будинку жили собаки, але згодом мешканці їх витіснили. Любов цих двох Тетяна теж встигла побачити.

Тетяна Котик: “Пригадую, як одного разу Джек пропав на декілька днів і Жужа бігала, шукала його. Так дивно, але вона ніби охороняла його, бо завжди заходила в будку останньою і була на сторожі”.

Волонтери сподіваються, що знайдуть хороших людей, які заберуть цих двох і собаки знову повірять у людську доброту.

Тетяна Котик: “Так, вони іноді гавкали, але ж такими створив їх Бог. Постійно вони комусь заважають. На вулиці вони ж опинились через безвідповідальність людей, які викинули їх чи їхніх батьків. І де ж вони мають подітись?”

Жінка розповідає, що дуже сподівається на швидке повернення Жужі, щоб “Ромео і Джульєтта” знову були разом.

Лама

Історія кішки Лами могла б закінчитись дуже плачевно, якби її не знайшла Христина Деркач.

Христина та Юрій Деркач дуже люблять тварин. Щобільше, саме вони створили в Івано-Франківську перше кото-кафе, де охочі можуть не тільки поласувати смачненьким, а й погратись із котами. У свою нову домівку тварини потрапили з притулку, бо, кажуть власники, одразу з вулиці небезпечно брати тварин в заклад харчування. Натомість вдома подружжя прихистило безпритульну кішечку і цим подарувало їй друге життя.

Христина Деркач: “Я вигулювала собаку на Набережній і побачила на обочині кішку. Точніше її помітила собака і почала лаяти. Втім, кішка не тікав, тож я зрозуміла, що з нею щось не так”.

Тоді Христина вирішила діяти. Спершу відвела собаку додому, покликала маму і вони разом пішли рятувати знедолену кицю. Жінка здивувалась, що кішка зовсім не рухалась за весь той час.

Христина Деркач: “Коли мама взяла на руки кішку, то вона почала вириватись і кричати. Вже пізніше лікарі нам сказали, що в киці важка травма, бо нерв застряг в тріщині між тазовими кістками”.

Жінки не вагаючись відвезли знайду у ветеринарну поліклініку. Там зробили усі необхідні процедури й відправили кішку на операцію. Христина назвала її Ламою і весь той час доглядала за нею.

Христина Деркач: “Ми дуже хвилювались, чи буде Лама ходити. Я лякала її нашим кото-кафе, казала, що треба буде усе відробити (сміється). В клініці зробили просто ювелірну роботу. Лікарі скріплювали скелет Лами так, як він мав би бути”.

Зараз Лама без проблем пересувається, стрибає, полюбляє сидіти на підвіконні.

Христина Деркач: “Спочатку ми хотіли вилікувати Ламу і віддати комусь, бо в нас вже був кіт. Втім, кішка іноді ходить не на лоток, тож людям може набриднути прибирати за нею. В село відвезти теж неможливо, бо через пережиті травми вона не зможе втекти від собак чи іншої небезпеки”.

Хвилюючись за майбутню долю Лами, пані Христина все ж залишала її вдома. Каже, вже так всі звикли до неї, що зараз би та не віддали нікому. Хоч на порятунок Лами пішло багато зусиль, часу, коштів, але кішка отримала ще один шанс на життя і щодня радує своїх господарів.

Нещодавно пані Христині нову довелось рятувати маленьке життя. Кошеня в сміттєвому пакеті викинули позаду кото-кафе. Перехожі витягнули його з поліетиленової пастки й не розуміли, що робити далі.

Христина Деркач: “Ми відвезли його у клініку. Після обстеження ми забрали кота додому на штучне вигодовування, а згодом знайшли йому нову сім’ю. Кожен може врятувати хоча б одну тваринку. Варто пам’ятати, що найперше потрібно показати знайду ветеринару, бо є вірогідність зневоднення чи переохолодження”.

Норіс

В домі Олі Кузьменко сіренький Норіс з’явився теж випадково. Втім, є ймовірність, що усі випадковості зовсім не випадкові. Знайомство пані Олі та Норіса розпочалось теж на вулиці, а точніше в кукурудзі.

Оля Кузьменко: “Я приїхала в притулок, щоб вигуляти собак. Раптом почула жалісне муркотіння десь на обочині дороги. Залізла в кукурудзу, яка там росла і побачила ходячого скелета. На нього було страшно дивитись”.

Пані Оля пригадала, що має із собою їжу для собак, тож швидко дала усе новому другу. Він, за словами жінки, одразу почав жадібно їсти.

В притулок пані Оля того дня так і не потрапила. Викликала таксі та поїхала у ветеринарну клініку. Саме від лікарів жінка дізналась, що Норісу уже близько 8 років, а ще – про підозру на FIV.

Оля Кузьменко: “FIV – ніби СНІД у котів. Я не знала, чи він доживе до ранку. Втім, згодом діагноз не підтвердився і Норіс отримав усі шанси на нове, щасливе життя”.

Все ж до нового та щасливого життя було ще далеко. В Норіса виявили сильне виснаження, зневоднення, відкушений хвіст та запалення легень, паразитів і на додачу його вушко поїдав кліщ. Все це не злякало жінку, хоч і вона розуміла, що лікування буде тривалим.

Оля Кузьменко: “Ми його вилікували й відгодували. Зараз Норіс – впевнений в собі кавалер. Також він дуже полюбляє ніжитись і завжди зустрічає мене після роботи”.

Христина Ткачук